Ви звернули увагу на плакати, які закликають до військової служби?

Держава не закликає захистити Батьківщину, своїх старих і дітей, нашу країну, наш спосіб життя, свободу.

Нема плакатів про смертельну загрозу країні, про небезпеку кожній родині, про загрозу нового поневолення українців Московією.

Держава має пропозицію до заробітчан, іноді до шукачів пригод.

Такий собі майже Люксембург, у якого нема проблем, якого ніхто не окупував, в якому не триває війна, у якого не стоїть питання існування як суверенної держави, громадян якого на його власній землі не знищує щодня ворожа артилерія.

Це не про заробіток, який не компенсує безпосередніх ризиків життю і здоров'ю, відсутності елементарних побутових умов, порушення прав і законних інтересів тих, хто погодився на нього. Не про заробіток, який із суто меркантільних міркувань є привабливим лише для зовсім знедолених і маргіналів.

Це не про те, що вони реально бояться добровольців, які воюють за принципи і цінності, і роблять все, щоб навіь залишки їх розпорошити.

Це про те, що вони, курво, не будуть захищати нашу землю і нашу свободу до останньої краплі їхньої гнилої крові, вони нічого не зроблять для того, щоб дати таку моживість нам. Не абстрактні «вони», а конкретний Президент, конкретні народні депутати, конкретні «партії» і «фракції», конкретні власники та утримувачі тих «партій».

Натомість на них чекають літакі і пілоти на випадок, якщо щастя грабувати нас у них раптом закічниться чи через наступ Московії, чи через наше дієве обурення.

Держава, яка закликає не «все для перемоги», а «зароби на фронті собі на життя», приречена. Така держава є тимчасовим явищем. Її керівники є трупоїдами.

Нам би країну зберегти.

Щоб під руїнами цієї держави не зникнути нам.

А для цього є лише один спосіб: мати один спільний непохитний стрій.

Будувати нову країну просто зараз, в середині цієї держави.