Фотографія Землі, зроблена в 1990 році «Вояджером» з відстані 6 мільярдів км.
Міркування астронома Карла Сагана з приводу цієї фотографії:
«Нам вдалося зробити світлину, і, якщо вдивитися в неї, можна побачити крапку. Це тут. Це наш дім. Це ми. Тут всі, кого ви знаєте, всі, кого любите, всі, про кого ви коли-небудь чули, кожна людина, коли-небудь народжена, жила тут. Тут всі наші радості і нещастя, тисячі релігій, ідеологій та економічних доктрин. Кожен мисливець і збирач, кожен герой і боягуз, кожен творець і руйнівник цивілізацій, кожен монарх і простолюдин, всі юні закохані, всі діти, повні надій, кожна матір і кожен батько, кожен винахідник і дослідник, кожен духовний наставник, кожен продажний політик, кожна суперзірка, кожен „величний лідер“, кожен святий і кожен грішник з роду людського жив тут – на цій порошинці, що зависла в променях сонячного світла.
Земля – лише мізерна частинка неосяжного космічного простору. Згадайте про річки крові, пролиті незліченними полководцями й імператорами для того, щоб з тріумфом на якусь мить підкорити малу частину цієї крапки. Згадайте про жорстокості, які чинять мешканці однієї частини над мешканцями іншої. Як складно їм досягти розуміння, як легко вони вбивають один одного, як кипить їхня ненависть! Наші принципи, наша переконаність у власній значущості, віра в те, що ми граємо якусь виняткову роль у Всесвіті – все це затьмарює бліда точка на фотографії.
Наша планета – самотня піщинка, оповита нескінченною темрявою космосу. З цієї темряви – з цієї нескінченності – нам нема звідки чекати допомоги, нікому врятувати нас від самих себе. Зробити це повинні ми самі. Хтось сказав, що астрономія вчить покори, а я додам, що вона виховує характер.
Я вважаю, що це зображення нашого крихітного маленького світу правильно вказує, як небезпечне людське марнославство. Ця фотографія підкреслює, як важливо навчитися ставитися один до одного з добром і співчуттям, як необхідно берегти і плекати цю бліду блакитну крапку – єдиний дім, який у нас є».
