Є дві теми, за які політконсультанти б не радили братися українським політикам, до компетенції яких, власне, вирішення відповідних питань і відноситься, аби не псувати собі нерви та рейтинги. Це дуже спірні та неоднозначні теми, що, завдячуючи наївності та почасти й невігластву суспільства, а ще більше — маніпуляціям популістів у Верховній Раді, стали аж занадто дражливими. Я говорю про запровадження ринку землі в Україні та прискорення роздержавлення майнових об'єктів та цілісних виробничих комплексів.

Так ось, я скажу, що треба в нинішніх умовах мати дійсно сміливість та державницьке мислення, аби таки йти супроти шквалу нападок і писати закони щодо цих тем.

Сьогодні мала честь бути запрошена на засідання Національної ради реформ, де за участю Президента Петра Порошенка, глави Адміністрації Президента Ігоря Райніна, прем'єр-міністра Володимира Гройсмана, голови Верховної Ради Андрія Парубія, першого віце-прем'єр-міністра – міністра економічного розвитку і торгівлі Степана Кубіва, голови парламентського комітету з питань економічної політики Андрія Іванчука, секретаря Національної інвестиційної ради Бориса Ложкіна, в.о. голови ФДМ Віталія Трубарова та майже повного складу уряду відбулося предметне обговорення спільно напрацьованого законопроекту №7066 «Про приватизацію державного майна: нові принципи продажу об'єктів».

Законопроект буде рекомендований для розгляду на найближчий сесійний тиждень, як невідкладний. І саме його прийняття/не прийняття в залі під куполом стане ще одним екзаменом для цього скликання народних обранців на державницьку зрілість та готовність приймати дійсно виважені, продумані, спрямовані на майбутній результат та залучення іноземних інвестицій рішення.

Чому це важливо?

За 26 років млявої реформи приватизації держсектору український бюджет отримав аж 65 млрд. грн. Для порівняння – Польща за перші ж роки роздержавлення отримала 45 млрд. долл. Відчутна різниця, так? Ми ж тупцюємо на місці, до хрипоти зриваємо голос та ладні битися, весь час вагаючись та визначаючись, що ж саме має залишитися у власності держави, а до чого нам треба знайти ефективного власника.

Маємо на разі аж 3044 підприємства державної форми власності, з них 48% (!!!) – це непрацюючих підприємства, а 15 % — взагалі збиткові чи проходять процедуру ліквідації (яка, до речі, триває від 3 до 7 років). Вся ця махіна жере державні кошти, що йдуть на підтримку цих об'єктів з бюджету (такі собі «живі мерці»).

Тобто, наші з вами гроші вимушено вкладаються в те, з чого ані держава, ані ми з вами зиску на отримаємо ніколи! Чому? А тому, що Рада вирішила побути такою собі собакою на сіні. Адже це ж вигідно весь час волати, що уряд чи міністерства не виконують план по приватизації. А коли діло доходить до справи, то за 2016-2017 рік з запропонованих шести проектів Уряду щодо зняття мораторію на приватизацію по 396 об'єктах державної власності проголосували нардепи аж…. ні одного!!! Бо, бачте, кожен депутат, хто шляхом махінацій та корупційних оборудок «має на чорний день» свій заводик, елеватор чи порт ну ніяк не хоче заплатити державі за них справедливу ціну. Підкреслюю, це не стосується великих інфраструктурних об'єктів чи стратегічних, військових, оборонних підприємств.

Що пропонують розробники законопроекту?

З семи законів-регулянтів сфері приватизації зробити один. Тобто , дерегуляція, спрощення процедур, зменшення часу їх проходження, підвищення конкуренції тощо. В проекті закону пропонується перейти на чіткі критерії оцінки об'єктів, що можуть бути приватизовані, відходячи від, по факту, ручного управління Верховною Радою списком не підлягаючих до приватизації підприємств. Більш того, Андрій Іванчук запропонував, а Президент Порошенко його підтримав, щоб створити новий список із 50-100 об'єктів, що матимуть статус національного надбання. І все. На цьому крапка.

Далі. Буде встановлено розподіл на малі та великі об'єкти. Для малих об'єктів планується запровадити систему електронних аукціонів (за типом системи «Прозорро»). Має відбутися повна передача від усіх міністерств держоб'єктів на баланс Фонду держмайна. Вводиться система радників щодо процесу приватизації. Також потребує якнайшвидшого прийняття закон «Про концесії». Також є пересторога щодо взяття боргових зобов'язань по підприємствах, що приватизуються. Президент дав доручення переглянути цю норму, яку одного разу (як виключення) застосували, аби не поховати під тягарем боргів держбюджет. Пропонується розвести процес приватизації майна та землі. Аби новий власник сам турбувався про необхідність отримання земельної ділянки, якщо так треба. Або брав ту землю в оренду чи концесію у місцевої громади (знову подумали про місцеві бюджети та шляхи їх наповнення). Та ще ряд новел, згодом все можна буде прочитати в самому тексті законопроекту.

Резюмуючи зазначу, що на засіданні під час презентації та обговорення Петро Порошенко поставив три чіткі цілі щодо запровадження цього прогресивного, на мою думку, законопроекту.

Перше, знайти для всіх державних підприємств дійсно ефективного власника, при цьому не дати приватизованим об'єктам зникнути, не лише зберегти профіль, але й збільшити кількість робочих місць. Тому всі інсинуації щодо «тупо взяти і продати майно, а там – кому живому» — недоречні.

Друге, цей закон має суттєво збільшити обсяги надходження прямих іноземних інвестицій.

Третє, забезпечити прозорість та логічність процесів, тим самим поборовши у царині приватизації левову частку корупції та схем щодо зумисного банкрутства, рейдерства та бюджетних відшкодувань.

Після внесення правок до змісту, які висловили учасники Національної ради реформ, проект потрапить до комітету, де вже проходив стадії обговорення та розгляду, а потім і до сесійної зали.

А ось чи зможуть народні депутати відмовитися від свої меркантильних уподобань та захисту шкурних інтересів на користь державі і чи приймуть цей закон – стане відомо вже зовсім скоро.

Політичний та економічний оглядач, Світлана Кушнір