Найгірша битва — та, в яку не можеш вступити.

Найгірша війна — та, в якій не зможеш перемогти або гідно загинути. 

Найгірший біль для серця воїна — відсутність баталії. Відсутність задачі, яку треба виконати. Лякає не відсутність ресурсів — лякає відсутність поля боя. 

Замість того, щоби створити це поле боя, наші гідні співвітчизники намагаються направляти всі ресурси своєї ненависті і злості на чинний час і його антагоністів.

Інтенції, в яких можна втратити не тільки себе, а і той зв'язок із подихом Бога, який ми відчули в 2014. 

Зеленський — принизливий і ганебний для нації воїнів етап. Принизливий, ганебний, але не диявол. 

Зеленський — не диявол. Єрмак і Арестович — не чорти із пекла.

Це не значить, що ми не маємо «качати» владу. Маємо, звісно, і ми це робимо на вулиці і поза її межами. 

Але всі чорти пекла і їхній керманич сидять на Сході. А їхній емісар сидить на домашньому арешті. Живий. Їхні посланці 7 років сидять у нас під носом, і виграють вибори, отримують посади, живуть повним життям...? Вам не соромно? 

І поки російські мусора-зрадники, жирні і откормлені, гуляють вулицями українського Сімферополя, поки на Кавказі знову не лунає канонада із стареньких калашів, поки у Москві палає світло рекламних бордів, а не офіси Лубянки — на яку перемогу ви очікуєте?

Ви чекаєте, поки Медведчука посадять ті самі суди, які тримали у полоні Ріффмастера? 

Ви чекаєте, поки гендерно-нейтральні західні партнери зроблять все за вас?

Ця війна не буде виграна у донбаських степах, це вже є доконаним фактом. 

«Здобути перемогу у серцях» — це прекрасно, проте у нас не вистачить часу і мільйардів на цю чіпляючу романтику.

Міжнародні партнери чітко дали зрозуміти, що все, що нам слід очікувати в найближчі роки — не надто великі гроші, інструктори, іноді зброя. Не та зброя, що переломить баланс сил у наш бік. 

Ця війна буде виграна тоді, коли українські підпільники будуть закидувати російським держслужбовцям РГД-5 у вікна, коли старенькі «свд-шки» без серійних номерів будуть «працювати» по фсб-шних машинах, коли острах перед нічними тінями буде настільки великим, що зарплата карателя Росгвардії буде здаватися критично недостатньою. 

Спочатку, звісно, буде Інтерпол, обшуки СБУ, когось видадуть ФСБ-шникам, когось посадять. Буде дуже неприємно. 

Будуть великі втрати. Бойові, небойові. Левову частку агентів розкриють через відсутність досвіду. Але ті, хто займуть їхні місця — вони навчаться. 

І мережа стане системою. 

А потім у москалів почнеться істерика. А потім — деморалізація. А далі буде оспівана перемога. Тому що і режим, і суспільство абсолютно втратить волю продовжувати агресію. Ми це вже бачили.

Тисяча переконаних у перемозі хлопців і дівчат знищать весь пафос і силу диявольського і людожерського режиму. 

І тоді ми нарешті зробимо щось, що перевершить славу наших Провідників. Народиться нова слава, і нові Провідники. 

І тоді ми отримаємо можливість повернути те, що належить нам. Повернути не з позицій постраждалого у суді, де суддя буде сидіти у райдужній перуці. Ми повернемо все, як тріумфальний переможець. І візьмемо трохи більше.

 

У сучасному суспільстві прийнято зневажати роль Шаміля Басаєва, приписувати йому надмірну жорстокість, радикальність дій, втрату людяності. 

Але один рейд Шаміля Басаєва закінчив війну із другою наддержавою світу. 

Дві сотні чеченців своїми діями в той день змогли зупинити навалу із сотень тисяч російських карателів, направлену на вільну Ічкерію. 

Джохар Дудаєв любив казати: «Я — мільйон перший!» 

Мільйонне населення Ічкерії змогло паралізувати владу і режим, який мав під собою півтори сотні мільйонів людського ресурсу, незрівняно більше ресурсу фінансового. 

Що може зробити Україна? У майбутній війні нам не знадобиться сотні тисяч вояків. 

Достатньо буде мати тисячу підпільників. 

І віру.