«Фактів не існує, є лише інтерпретації...» — Фрідріх Ніцше. 

Нема нічого красивішого у світі, ніж особистість і її надзусилля. Хвилинна слабкість може обернутися найвеличнішими із звитяг, а роки стійких і тривалих злиднів можуть народити сенси, в яких людство буде жити сотні років. 

Факти — це зброєносці лицарів, яких звуть Легенди. І ці лицарі правлять Світом. 

Історичний факт — що може звучати облудніше? 

Історичний факт, який змусить воїнів опустити зброю, який загасить пломінь у серцях тих, хто бореться, який розкриє смисли, про які варто забути? Чи потрібні нам такі факти? 

Абсолютним фактом для сучасних історичних наук є те, що Перший Хрестовий похід був для арабського світу нічим іншим, як християнською адаптацією норманських набігів. Із доданням подеколи шаленого, «надмірного», як це зараз прийнято називати, фанатизму. 

Сучасна історична інтерпретація виокремлює, що Хрестоносні Лорди у більшій мірі боролися за перспективу власних земельних здобутків на Святій Землі, а серця бійців їхніх армій настільки оскаженіли від тривалого і вкрай тяжкого походу, що кожне взяття міста ознаменовувалося жахливою різаниною.

В Антіохії левова частка міста була християнська. Левову частку Антіохії вирізали. 

Штурм Єрусалиму йшов 30 годин поспіль. Різанина в місті тривала декілька днів. Навіть християнські джерела, які, зазвичай, були схильні применшувати масштаб біди, який був принесений цим землям, писали про це, як про: «різанину, де оскаженіло вбивалися діти, жінки і каліки...і кров невинна стояла по наші коліна». 

Подібна градація ненависті є логічною, усвідомлюючи те, в яких жахливих умовах європейським бійцям довелося знаходитися, і наскільки довго їх стан був близький до катастрофічного. 

Це — історичний факт. 

Але в масовій свідомості Хрестові походи залишилися, як правило, у вимірі мистецтва — дуже довго полотна кращих митців займали події у Святій Землі, дуже довго барди, натхненні великими звитягами, створювали пісні, які чипляють навіть найбільш закрижанілі серця. 

Великий Подвиг, який здійснила європейська армія на Ближньому Сході, відкрив для Європи нові обрії, і став останнім цвяхом у труну привидів Темних часів. 

Були створені чернечо-лицарські ордени, які захищали людей впродовж сотень років, економічна ситуація докорінно змінилася, відкривши для себе нові торгові шляхи і багатства Сходу, феодальна система нарешті змогла «знайти себе» і в Європі почали виникати ті королівства, тяглість яких йде до наших часів. 

Це теж історичний факт. Який, тим не менш, є частково спадком Легенди. 

Чи потрібні світу історичні факти, які не залишать після себе нічого, окрім приводу для вибачень? Які не залишать мільйонам хоробрих сердець нічого, окрім необхідності осягнення власної провини, провини далеких пращурів? Чи буде це осягнення продуктивним? 

Ні, не буде. 

Лицарські ескадрони правлять світом. Ім'я їм — Легенди. 

Історичний факт може знищити будь-яку легенду, яка надихає на ще більш великі звитяги. 

Але що залишиться після?