site.ua
shershen.shershen
Шершень Шершень
член клубу

- Як тебе звати?

Латунний каганець, що недавно був гільзою, немилосердно чадів у дерев'яну, складену з грубих колод різного діаметра, стелю. Під стелею сиво висів сигаретний дим. На обличчі, втомленого до старості, полковника не було цікавості - він питав просто зі службової необхідності. Сигарета у лівій, права - на столі, підперла чоло, схилене над планшетом з тріснутим дисплеєм - волонтери нового ще не привезли, та, певно, вже й не привезуть...

- Мишко... Мама казала все - Мишко...Міша....А так, то - Михайло. У документах так...

Кругловидий Мишко у продертій на лікті парці "флектарн" і грубо заскибованих по шву штанах-"мультіках" губився головою у хмарах тютюнового диму і чорного чаду з каганця, який колись ніс смерть, а тепер - світло.

- ...Ще й Михайлович - знічене уточнення соромливо повисло в повітрі.

-Миха-а-айлович.... - затягнувся сиво тютюнякою, з відсирілої "Військової" з фільтром, полковник. -Іди, Михайлович, приймай підрозділ.

- Який?! - світлі вії на кругловидому обличчі блимнули під такими ж світлими бровами, що здивовано стали "хаткою" під коротенькою чолкою.

- Легіон. Перший окремий небесний легіон сил безплотних. Заступиш на бойову варту Садів Едемських. Організаційна структура... матеріально-технічне забезпечення.... особовий склад, призначення... - Полковник кинув на стіл товстелезну книгу, де витертими літерами відлискували, у непевному миготінні каганця уривки слів ".вяте Пис..мо".

- Часу мало. Від нині - ти у званні Архистратига. Вибач, погони нашиєш сам, потім. Зараз візьмеш документи в Канцелярії і мухою, з Серафимами дуй на Схід. Вони, зарази шестикрилі, вже мали "вертушку" поставити "на крило"... Два дні вже, як ремонтують...

- Архи...хто?!

- Архистратиг. Ти що, звань не знаєш?!

- Я цивільний... Я з Майдану і сюди... І я ще не знаю.... Ну, я тільки зараз...

Полковник підвівся і втиснув цигарку в попільничку з консервної бляшанки.

- Ангелами, як і солдатами, Міша, не народжуються. Ангелами стають... Ті, хто проходить своє Пекло, щоб захистити чужий Рай, стають...

Полковник замовк і цілу вічність дивився в очі Мишкові:

- А Архистратигами, Мишко, Я призначаю тих, хто сходить до Пекла сам. Вони, просто, знають, де вхід до Раю, щоб його боронити...Іди, серафими уже чекають... Іди, тобі летіти...

...Зовні мело мерзенно тоненькою порошею по землі і смутний силует гвинтокрила проступав крізь загуслу холодну мряку. Мишко вийшов з неоковирної землянки яку, хтось щойно обізвав "бліндаж" (у піввуха почув!) і ошелешено дивився на незнайомий довкіл. Він не знав, як опинився у цьому вистиглому білому степу, у цьому дивному "бліндажі" з цим дивакуватим Полковником. Навколо щось гуло натужно та ляскало, невидиме у білому мороці пронизливої листопадової мряки, просмерділої соляркою та ще чимось невідомим, проте, після Майдану таким очікувано-незнайомим... "Чад? Шини? Що?" - бурмотів про себе Мишко, наче, нічого важливішого, ніж знати походження невідомого запаху не було варте його голови.

- Порох. Так пахне збройний порох. Тут, недавно, БК в танку рвонув... Не нашому... Досі тхне! - наче, десь з-під землі, перед Мишком виріс статний чоловік у білому гермошоломі. - Батя вже сказав куди летимо, друже Архистратиг? Борт до вильоту готовий!

Мишко ще раз озирнувся навколо, вихопивши, у просвітах зимної туманної мерзоти, приземкуваті силуети двох БМП і, натужно буксуючого в ледь замерзлій землі, "наливника" та, раптом, все зрозумів! Він обернувся до того, у білому шоломі, інстинктивно шукаючи щось біля пояса.

- Вогненний меч зараз виглядає трішки інакше, друже Архистратиг! - білошоломний скинув з плеча АКС і подав Мишкові. Той відчув долонями холодну сталь автомата...

..."Вертушка", важко перехилившись уперед пішла до Сходу, ледь не чіпляючи черевом верхівки дерев. Серафими - все ще шестикрилі! - понесли Архистратига Михайла туди, де сходила кривава Зоря, що її треба було скинути з Неба.

На порозі бліндажа стояв Батя. Червоні від безсоння очі сльозилися, мабуть, од вітру, що намагався скуйовдити жорстке, стрижене під "їжака", волосся. Він стояв і дивився услід, тому, хто пішов на вічну війну і остаточну перемогу. Він, як Отець, пам'ятав їх усіх, кого зібрав з усіх усюд найблагословеннішої у світі Землі, весь той Собор, на чолі з цим кумедним хлопчаком, що його щойно привів у чин Архистратига.

Бо Воїнами не народжуються - ними стають.

Навіть, Усіх Сил Небесних...

Небесним і земним Ангелам України, з шаною і поклоном.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація