- Як тебе звати?
Латунний каганець, що недавно був гільзою, немилосердно чадів у дерев'яну, складену з грубих колод різного діаметра, стелю. Під стелею сиво висів сигаретний дим. На обличчі, втомленого до старості, полковника не було цікавості — він питав просто зі службової необхідності. Сигарета у лівій, права — на столі, підперла чоло, схилене над планшетом з тріснутим дисплеєм — волонтери нового ще не привезли, та, певно, вже й не привезуть...
- Мишко... Мама казала все — Мишко...Міша....А так, то — Михайло. У документах так...
Кругловидий Мишко у продертій на лікті парці «флектарн» і грубо заскибованих по шву штанах-"мультіках" губився головою у хмарах тютюнового диму і чорного чаду з каганця, який колись ніс смерть, а тепер — світло.
- ...Ще й Михайлович — знічене уточнення соромливо повисло в повітрі.
-Миха-а-айлович.... — затягнувся сиво тютюнякою, з відсирілої "Військової" з фільтром, полковник. -Іди, Михайлович, приймай підрозділ.
- Який?! — світлі вії на кругловидому обличчі блимнули під такими ж світлими бровами, що здивовано стали "хаткою" під коротенькою чолкою.
- Легіон. Перший окремий небесний легіон сил безплотних. Заступиш на бойову варту Садів Едемських. Організаційна структура... матеріально-технічне забезпечення.... особовий склад, призначення... — Полковник кинув на стіл товстелезну книгу, де витертими літерами відлискували, у непевному миготінні каганця уривки слів ".вяте Пис..мо".
- Часу мало. Від нині — ти у званні Архистратига. Вибач, погони нашиєш сам, потім. Зараз візьмеш документи в Канцелярії і мухою, з Серафимами дуй на Схід. Вони, зарази шестикрилі, вже мали "вертушку" поставити "на крило"... Два дні вже, як ремонтують...
- Архи...хто?!
- Архистратиг. Ти що, звань не знаєш?!
- Я цивільний... Я з Майдану і сюди... І я ще не знаю.... Ну, я тільки зараз...
Полковник підвівся і втиснув цигарку в попільничку з консервної бляшанки.
- Ангелами, як і солдатами, Міша, не народжуються. Ангелами стають... Ті, хто проходить своє Пекло, щоб захистити чужий Рай, стають...
Полковник замовк і цілу вічність дивився в очі Мишкові:
— А Архистратигами, Мишко, Я призначаю тих, хто сходить до Пекла сам. Вони, просто, знають, де вхід до Раю, щоб його боронити...Іди, серафими уже чекають... Іди, тобі летіти...
...Зовні мело мерзенно тоненькою порошею по землі і смутний силует гвинтокрила проступав крізь загуслу холодну мряку. Мишко вийшов з неоковирної землянки яку, хтось щойно обізвав "бліндаж" (у піввуха почув!) і ошелешено дивився на незнайомий довкіл. Він не знав, як опинився у цьому вистиглому білому степу, у цьому дивному "бліндажі" з цим дивакуватим Полковником. Навколо щось гуло натужно та ляскало, невидиме у білому мороці пронизливої листопадової мряки, просмерділої соляркою та ще чимось невідомим, проте, після Майдану таким очікувано-незнайомим... "Чад? Шини? Що?" — бурмотів про себе Мишко, наче, нічого важливішого, ніж знати походження невідомого запаху не було варте його голови.
- Порох. Так пахне збройний порох. Тут, недавно, БК в танку рвонув... Не нашому... Досі тхне! — наче, десь з-під землі, перед Мишком виріс статний чоловік у білому гермошоломі. — Батя вже сказав куди летимо, друже Архистратиг? Борт до вильоту готовий!
Мишко ще раз озирнувся навколо, вихопивши, у просвітах зимної туманної мерзоти, приземкуваті силуети двох БМП і, натужно буксуючого в ледь замерзлій землі, "наливника" та, раптом, все зрозумів! Він обернувся до того, у білому шоломі, інстинктивно шукаючи щось біля пояса.
- Вогненний меч зараз виглядає трішки інакше, друже Архистратиг! — білошоломний скинув з плеча АКС і подав Мишкові. Той відчув долонями холодну сталь автомата...
..."Вертушка", важко перехилившись уперед пішла до Сходу, ледь не чіпляючи черевом верхівки дерев. Серафими — все ще шестикрилі! — понесли Архистратига Михайла туди, де сходила кривава Зоря, що її треба було скинути з Неба.
На порозі бліндажа стояв Батя. Червоні від безсоння очі сльозилися, мабуть, од вітру, що намагався скуйовдити жорстке, стрижене під "їжака", волосся. Він стояв і дивився услід, тому, хто пішов на вічну війну і остаточну перемогу. Він, як Отець, пам'ятав їх усіх, кого зібрав з усіх усюд найблагословеннішої у світі Землі, весь той Собор, на чолі з цим кумедним хлопчаком, що його щойно привів у чин Архистратига.
Бо Воїнами не народжуються — ними стають.
Навіть, Усіх Сил Небесних...
Небесним і земним Ангелам України, з шаною і поклоном.
