site.ua
член клубу

А у школі казали, що Святого Миколая нема. У сім років ця інформація справді дуже серйозна. Учителька так і казала, що Його нема. Що це мама і тато підсовують під подушку подарунки. І що Він не приходить через відкриту кватирку, бо як туди може вміститись великий і бородатий дядько? І це було так правильно і так правдиво…

Але ми не вірили. А як було вірити, якщо Миколай знову приходив пізньої ночі, коли стомлені очі самі собою заплющувались і – вчергове! – ти таки не дочекався цього старого дідугана, який мав таку погану звичку приходити тоді, коли ти вже спиш?… Але ж Він був! Он і машинка нова, і цілий стосик книжок, і пакуночок з цукерками та мандаринки (Як же важко було їх дістати у 85-му!)…

Миколай був найреальнішою істотою у світі і Він встигав до всіх! Просто неймовірно, але цей дід відвідував всіх дворових друзів та однокласників і все в одну ніч! Як же його могло не бути, коли він пах мандариново-цукерковим запахом, мав теплі мамині руки і лоскітливі татові вуса? Так, ми не знали, як виглядає цей статечний (без сумніву статечний!) дідуган (таки дідуган!), але він був у сто раз реальнішим від напівп’яного Діда Мороза з фальшивою ватяною бородою у пробичкованому червоному халаті… Крім того, Дід Мороз підозріло змахував на шкільного завгоспа Петра Степановича і курив біля туалету після закінчення новорічного ранку, а Миколая ніхто не бачив, але ж ніхто й не сумнівався, що він прийде… Тільки вчителька. Трішки. Зовсім трішки сумнівалась. Бо, після уроків, усе ж бігла на пошуки тих казкових мандаринок, за які дерли просто-таки неймовірні гроші та несла додому таку велику ляльку, наче і до неї додому мав прийти Миколай… А таки й приходив!

Він і далі ходить по світу, святий з Мири, де ніколи не падав сніг, з доброго дива одягнений у кожуха та відростивши довгу білу бороду, якої, безумовно, не мав за життя… Він добрий. Він, безперечно, приніс би кожному те, що кому найбільше треба, але ж просять у нього подарунки завжди тільки діти. Дорослі давним-давно не вірять у чудо. Ба, більше! Вони перестали вірити в себе і один в одного та не просять нічого з того, що справді їм потрібно. Вони не просять прощення. Вони не просять терпіння. Вони перестали просити мудрості. Їм не потрібне співчуття. Вони постійно чогось хочуть, але у них нема часу попросити про щось, найпотрібніше у світі. Щось таке, що було в дитинстві і приносило стільки радості. Нумо, згадаймо! Нова іграшка? Солодощі? Подумаймо ще! Пригадуєте? Оте відчуття свята. Свята для всіх – бо у кожного сьогодні є подарунок! Бо нікого не обділили, бо всі навколо радіють. Якщо не помиляюсь – це було щастя. Цілий день щастя.

Попросімо у Нього щастя. Так, щоб для всіх. Щоб кожному. І поділімось з ким зможемо. Щоб Той – найреальніший у світі! - Миколай прийшов до ВСІХ. І нехай він має часточку мене у своїх подарунках. І нехай він зайде і до тих, кому мама не побажає на добраніч і тато не поцілує на сон. Хай навіть не сьогодні. Але ж зайде!

Святий Миколаю, Ти чуєш? Тебе чекають!

Не запізнюйся, будь ласка!

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація