Українська мова стане захищеною і популярною тоді, коли наші війська розгромлять усіх хижих сусідів, а бюрократам буде престижно адмініструвати термінологією успішної і потужної країни.


На четвертому році війни все частіше почали лунати лементи і скарги російськомовних «о прітіснєніях язика». Це би можна було вважати пережитками, або «фантомними болями» за минулим, якби ці зойки не мали кремлівське походження. Адже поширюють їх із Москви прихильники Путіна, або, принаймні, люди, які не усвідомили, чи не хочуть усвідомити, що Україна за Російської імперії та СРСР мала статус колонії, і зараз переживає постколоніальний період визволення від імперського минулого. І одним із головних елементів цього часу стала боротьба за мову.

Українська мова пережила чи не найбільше у світі заборон і насильницьких спроб змусити українців спілкуватися чужинською мовою. На наші землі накочувалися орди монголів та тюркських племен, поляки намагалися полонізувати, Москва — омосковити, австрійці та угорці онімечити та мадяризувати. Однак, наша нація, за словами Юрія Горліса-Горського, виробила певний імунітет до завойовників: «А щодо нас — ніяка халєра нас ще не здушила і не здушить. Ми, знаєш, племя хоч і м'яке, але гливке і нас так легко не проковтнеш». Тому наша нація і встояла у постійних навалах чужинців на грані двох світів — між Заходом і Сходом.

5927f9e7ca3f1.jpg

Наразі актуальним залишається питання популярності мови серед населення, чиновників, шоубізнесу та літератури. Свого часу регіоналка Єлєна Бандарєнко заявляла, що «украінскій язик нє імєєт спрос на ринкє». Однак, коли промосковську політсилу прибрали від влади, ми побачили протилежне: влада хоч і з саботажем на місцях, опором прокремлівських елементів, але дає розвиватися національній культурі. Принаймні, не заважає їй, як за часів панування регіоналів. Однак, вплив російських монополістів ще залишається на українському ринку через лобіювання прокремлівських політиків. Попри певний сплеск у розвитку української літератури, шоу-бізнесу, ЗМІ та освітній галузі, у цих сферах не вистачає здорового державницького протекціонізму, як це ми бачимо у Франції чи Італії.

Ситуація, яку переживають українці не нова у світі. Свого часу давні латиняни вважали свою мову «сільською, вульгарною», недостойною для красного письменства. Адже на той час мовою науки і філософії була давньогрецька. Однак, минуло кілька століть, і після того як римська каліга пройшлася навкруг Середземного моря — серед варварів і сусідніх народів стало престижно говорити латинською мовою. Навіть серед підкорених греків. А латинська мова внесла до світової скарбнички епічні твори Овідія, Тацита та Августина та іншого сонму античних письменників. І вже ніхто з римлян не говорив, що їх мова «вульгарна». Вона стала культурною противагою грецькій.

0_1039e8_35772d12_orig[1]

Так само, майже через тисячоліття після того у численних німецьких князівствах еліта не вважала свою рідну мову за достойну. Той же Фрідріх ІІ Великий перетворив маленьку Пруссію на потужного регіонального лідера, який міг вести війну навіть з Московією. Окрім загальновідомого таланту полководця Фрідріх мав потужний письменницький талант, і залишив після себе багатотомні збірки з філософії, дослідження давньої літератури тощо. Однак майже усі вони були написані французькою мовою. Адже Фрідріх ІІ Вільгельм вважав свою рідну мову «сільською і нікчемною», недостойною написання нею наукових творів. І у цьому прикладі цікаво порівняти його з нашими письменниками ХІХ ст., які писали російською, хоч ніколи не вважали себе росіянами (Микола Гоголь, Тарас Шевченко).

5927f9c67f43e.jpg

Минуло століття, німецькі князівства почали об'єднуватися навколо Пруссії, а в Німеччині почався науковий бум. І по всій Європі ХІХ ст. німецьку почали називати мовою філософії та психології. І ніхто з еліт більше не цурався говорити рідною.

У цьому світлі ми переживаємо такі ж зміни у свідомості: від «непристижності», «колхозності» (як нас намагалися запевнити окупанти), до патріотичності та самоідентичності. І саме це зачіпає тих, хто не бажає вливатися до української нації. А українська мова мова все швидше відвойовує свої позиції, стає все більш престижною серед молоді та політиків. Двомовність як проект Кремля вже неможливо легалізувати серед населення. Принаймні, у світлі російської агресії на Сході ця ідея отримує гострий спротив.

592801d5ddb36.jpg

Однак, на цьому рано святкувати перемогу. Для підняття популярності української мови необхідно ще багато, а саме: змусити чиновників виконувати «Закон про державну службу», прибрати кремлівських лобістів як фактор впливу на книжковий та ЗМІ-ринок, шоу-бізнес та освіту. А військові перемоги над російськими терористами на Донбасі та у окупованому Криму стануть новими стимулами для розвитку нації. Кров, пролита за захист Батьківщини рано чи пізно поставить інертну масу перед вибором: продовжувати підтримувати проросійську риторику двуязичія і постсовкового сприйняття України як неоколонії Кремля, чи влитися до української нації повноцінними громадянами, і бачити у рідній країні незалежну країну.

Так неодмінно станеться. Мине час, і в Україні не буде впливу прокремівлських сил. А усі постколоніальні символи підкорення будуть зметені геть. Як про це писав Горліс-Горський: «Наша справа не програна! Не програна! Ми ще вернемось! Це пам'ятай! Ми тут забули свою люльку. Вони сюди прийдуть. Це факт. Наставлять своїм героям і нашим холуям пам'ятників... Але ми вернемось за люлькою і всі ті пам'ятники зметем на смітник. Це станеться!»