Привіт, Хунта.

Наш спільний автобус стоїть на зупинці.

Частина людей вже всілася на місця, деякі навіть тормозки на колінах розклали і починають снідати, одна частина людей пхається через передні двері, інша частина — через задні. Всі бажають їхати, сваряться між собою, випихають одне одного та гризуться між собою.

Ті, хто вже всівся, кричать на тих, хто намагається зайти — куди лізете? І так вже дихати нема чим...

- Водій, поїхали, ми спізнюємося.

Біля дверей гасає диспечер-рабінович та підгавкує — натисніть трохи на передні двері, тоді виштовхаєте пару чоловік через задні. Біжить до задніх дверей і каже те ж саме, аби люди ззаду виштовхали пасажирів, але вже з передніх дверей.

За кермом нашого спільного автобусу сидить загальнонародний черговий водій-президент та гучно імітує губами звуки працюючого двигуна, підскакує на сидінні, як на дорожніх вибоїнах, та натхненно з усіх сил крутить кермом.. Їде...

Кондуктор на грудях має напис ОПЗЖ, збирає з людей гроші, як він каже — ОПлату За Жо. За кожну Жо, аби безоплатно ніхто не проїхався.. Час від часу кондуктор висуває руку з грошима у віконце. До автобуса миттєво під'їжджає великий чорний джип чергового олігарха, теж висовується рука і гроші миттєво зникають за тонованим вікном.

Кондуктор каже — то на допомогу нужденним, а в інший раз каже- то на бензин для нашого автобусу, бо куди ж ми, без пального. А в третє — то на ремонт дороги люди зібрали, перед автобусом... А позаду автобусу стоїть ще добрий десяток тих джипів, а диспетчер все напихає народ і напихає. А кондуктор збирає ті гроші, збирає.

Біля автобусу бігає схвильований медик в білому халаті та медичній масці і намагається всіх перекричати — люди добрі — кругом вірус, куди ви пхаєтеся?

Якщо відійти від того автобусу вбік хоча би на один метр, то навіть сліпому стане видно, що наш спільний автобус дуже поіржавів, грязний та задрипаний.

АВТОБУС ДУЖЕ ДАВНО СТОЇТЬ НА ЦІЙ ЗУПИНЦІ З НАЗВОЮ «УКРАЇНА». НА ТАБЛИЧЦІ. Скоро вже 30 років.

І саме головне:

АВТОБУС ЦЕЙ БЕЗ КОЛІС.