Привіт, Хунта.

Святковий день майже закінчився, вже можна розповісти невеличку історію про мертві квіти.

Була в мене прабабуся. Вона народилася ще в далекому 19 сторіччі і прожила майже 100 років. Я малим застав бабусю живою, слухав її розповіді з величезною зацікавленністю. Історію від бабці про мертві квіти мені вже переказували пізніше.

Так от.

Прабабця знати не знала, що таке 8 Березня і яке то свято символічне і величезне для жінок. А що воно за жіночу рівність, за права жіночі, то й поготів.

Та якби ще бабці хтось сказав про гендерні змагання між чоловіками та жінками — уявляю, як би вона на ту людину подивилася.

Прабабця жила на Стародубщині, була, як і мій дідо, зі старовинного козацького роду. Повірте на слово — в неї були ВСІ права, які тільки могли бути )) Там і обов'язок, і право, і традиція, і свята були. Там все честь по честі було.

Як почали в СРСР святкувати 8 березня, то ця штука докотилася і до Стародубських брянських лісів. Бабусині дівчатка-онуки наробили там якихось виробів власноруч, нарвали весняних квіточок і до бабці з вітаннями пішли.

Прабабця їх послухала, взяла подарунки, а квіточки не взяла. І каже потім.

- А квіточи — то нащо? Що то ви надумали?

Дівчатка почали пояснювати, але бабуся їх зупинила.

- Ви бачили дітки, як молодята з церкви виходять, чи з хати на весіллі — чим їх обсипають? Правильно — зерном та грошенятами. А чого ж їх квіточками не обсипають?

- А ви бачили, як покійника на цвинтар везуть, то що перед хрестом і покійником всю дорогу кидають? Правильно, квіти і гілочки з ялинки...

- А що в домовину кладуть? Теж квіти...І вінки на могилу з квітів та з ялинки теж плетені...

- А зерном та грошенятами покійника не обсипають? Ні, не обсипають...І чого б це?

- А ви бачили, аби бджола коли небудь на мертву квітку сіла? Ні, не бачили...

Ото дітки, скільки житимете, не рвіть квіти надарма. І ніколи нікому не даруйте мертві квіти, то поганий знак — як на покійника.

Квітку можна вирвати на зілля, від хвороби, або на заварник, або на здобу якусь, на узвар.

Квітку як вирвеш, то вже не буде ні меду, ні ягоди, ні яблучка, нічого не буде.

Квітка сама знає, коли їй цвісти, коли меду бджолам дати, а коли померти.

А ще дітки, з квіточок один раз на рік незаймані дівчата вінок плетуть, гадають на нареченого і за водою пускають. То таке можна, то здавна так. Оце все.

Більше не рвіть квіти. Не беріть мертве в руки, то недобре.

Я не знайшов інформації, коли з'явиласі традиція вітати жінок, чи взагалі людей зі святами, або з якимись ювілеями — квітами. В якій країні то сталося вперше? В які часи? Чому поширилося?

Я не думаю, що це дуже давня традиція. Я думаю, що це просто дуже гарний бізнес і величезний оборот грошей в цьому бізнесі відбувається. Одна Голландія чого варта. І звичайно, що людям через рекламу, через якісь інші стимули вкладають в голову — привітати квітами — це гарно, це красиво. Чим то гарно, яка користь, в чому та краса...

В різних народів з квітами було по-різному. Десь сатурналії були і було багато квітів, десь цілі містечка перетворюються на квітучий сад (Словенія), десь квіти кидали під ноги колісниці імператора (Рим). Найкраще з квітами обходяться в Бутані. Поцікавтеся. Дуже здивуєтеся.

Але бачу і розумію, що не так давно такої традиції з квітами у нас не було.

В самому кінці бабця сказала:

- Хочете квітів? Он візьміть в скрині полотно, візьміть нитки кольорові, візьміть голку і вишийте собі квіточку. Хоч на сорочці, хоч на скатертині, а ні, то он вже рушники обметані — вишивайте на них. І гарно буде, і до ладу.