site.ua
член клубу

Цей текст вперше був опублікований 2017 року. І редакція тоді приписала, що не просто має право не поділяти мою думку, а категорично не погоджується із написаним (я все пам'ятаю).

Однак минуло 4 роки, а повномасштабного вторгнення не сталося. Отже, аргументи пройшли перевірку часом. Ознайомтеся з ними і ви.


Чому НЕ нападе? Ну як мінімум тому, що він уже напав. А якщо серйозно - формула «А то Путін нападе» стала настільки поширеним елементом троллінгу «порохоботів» з боку «зрадофілів», що іноді вони й самі грішать вірою в можливість нової агресії Кремля. Безумовно, ймовірність широкомасштабного вторгнення Росії завжди відмінна від нуля, але все ж явно недостатня, щоб розмахувати нею по всіх кутах. Можете повірити на слово, а можете дочитати до кінця.

Почнемо з того загальновідомого твердження, що в Росії політики немає, зате є Путін і путінізм. І як наслідок - в Росії не потрібна політологія, її з успіхом замінюють психологія натовпів і психіатрія тиранів. Ну так от, суто за внутрішнім складом Путін - НЕ воєначальник, а чекіст. Ну не надихають його ані Бородіно, ані Курська дуга. Об'єктивно його ідеал - радянські операції 1960-1980-х в Африці і Азії та всякого роду «шпигунські ігри». Докази? Так будь ласка! Зі стратегічної точки зору обидві Чеченські війни були ідентичні: регулярна російська армія протистояла пів регулярним ополченням, не надто регулярним партизанам і геть нерегулярним терористам. І в обох випадках за рахунок невимірної переваги в силі й техніці перемогу здобували «федерали» (опустимо політичні підсумки і те, хто там кому сьогодні платить дань, зосередимося на військових аспектах). Але якщо перша («Єльцинська») кампанія запам'яталася масованими атаками бронетехніки на міста з цілком закономірним підсумком, то друга («Путінська») велася зовсім по-іншому. По-перше, на її початку (вересень 1999 роки) відомо ким були організовані масштабні провокації - вибухи в російських містах. По-друге, активно використовувалася тактика розколу чеченського опору з переманюванням цілих кланів на бік Москви.

Практично ту ж картину ми бачимо в нашому випадку. Що анексія Криму, що вторгнення на Донбас починалися з «народних виступів», підтримуваних силами спеціального призначення. Криму вистачило. Якщо цього виявлялося недостатньо (на Донбасі), в хід йшли прямі поставки зброї і «добровольців». І якщо вже й це не допомагало, тоді вводилися цілі підрозділи «відпускників». Але що примітно - як тільки спецоперація з «обурення народних мас» зривалася на самому початку (Харків і Одеса), більше жодних дій Кремль не вчиняв.

До речі, в рамках психології чекістських дій відмінно пояснюється феномен «іхтамнетов». Як має бути відомо кожному школяреві, який дивився шпигунські фільми, від проваленого агента його рідна контора обов'язково відхрещувалась. Ну а сам розвідник мусив піти в глуху «нєсознанку». Саме тому навесні 2014 року Путін і Шойгу так наполегливо твердили, що форму «зелених чоловічків» можна було купити у будь-якому магазині - вони заздалегідь готувалися злити справу в разі провалу. І лише після того, як анексія стала доконаним фактом, маски були скинуті і речі названі своїми іменами - спочатку несміливо («ми допомагали самообороні»), а потім щиро («ми все зробили самі»). Ну а оскільки жодного остаточного рішення донбаського питання в Кремлі немає, пісенька про «іхтамнет» звучатиме знову і знову, які б докази не наводила Україна.

Так що без масштабної провокації і чергових «народних виступів» повномасштабна агресія (під якою я розумію будь-які дії, що виходять за межі захоплення «сухопутного моста» з Донбасу до Криму) не почнеться. А лікувати всякі «Бессарабські народні республіки» ми начебто вже мали б навчитися.

Другий аргумент - суто військовий. На сьогодні Донбас контролюють понад 35 тис. осіб, з яких 3-5 тис. - росіяни, решта - місцеві. Цього вистачає для утримання позицій, але навряд чи достатньо для «великої» війни. А оскільки кількість мобілізованих місцевих практично досягло своєї межі (можна хапати пацанів на вулицях, але толку-то?), Агресія буде можливою тільки за рахунок російських солдатів. Для сценарію «сухопутний міст» потрібні будуть додатково 26-36 тис. бійців вторгнення + ще стільки ж для створення окупаційного режиму = 50-70 тис. чоловіків, і це, мабуть, максимум для Росії. Кидок на Одесу вимагатиме 120 тис. солдатів, захоплення всього лівобережжя - 260 тис. На папері, звичайно, ці люди у Кремля є, а ось як воно в реальності - питання відкрите.

Судіть самі, для захоплення Криму потрібно було зібрати кращих з кращих, у кого б рука не здригнулася стріляти в українців. Але при цьому ще потрібно було створювати картинку «самодіяльності» місцевого населення, що мало б виключити посилку на півострів кавказців і якутів. Однак на всю Росію-матінку не набрав достатньої слов'янського спецназу, і вже у перший тиждень окупації світ облетіли фотки «бурятських кримчан» у піксельному камуфляжі.

Офіційно вважається, що в Росії - 1 млн військовослужбовців, а з урахуванням визнаного Шойгу 8% недобору - 920 тис. Але з них годяться для війни лише 390 тис. у сухопутних військах і 35 тис. десантників (льотчики і моряки, звичайно, теж можуть взяти участь, але їх частка у складі окупаційного контингенту геть мала). Чи може Росія дозволити собі зосередити від третини до половини своїх бійців в одному місці? Вийти з Центральної Азії? Залишити Кавказ? Оголити кордон з Китаєм? Згорнути угруповання в Калінінграді? І це ми ще не враховуємо, що приблизно 30% рядового та сержантського складу - призовники, малопридатні до ведення регулярних бойових дій. Та й взагалі, є небезпідставна думка, що до 20% російської армії існує лише на папері - до такої межі доходить різниця в звітах різних відомств про чисельність ЗС РФ.

Коротше кажучи, навіть без урахування опору ЗСУ і можливих міжнародних наслідків, виходячи лише з внутрішнього стану російської армії, ми можемо зробити висновок, що сил для по-справжньому «великої війни» у Кремля немає. Взяти Маріуполь він ще може спробувати, Київ - навряд чи. І поки на нашому східному кордоні зосереджено 50 тис. російських солдатів, приводу для паніки немає. Буде 100 тис. - будемо говорити.

Загалом, на сьогоднішній день для повномасштабного російського вторгнення в Україну передумови є, а можливостей немає. Ключовими елементами підготовки агресії є: а) велика спецоперація всередині нашої країни (диверсії, теракти, «народні бунти», провокації в дусі МН17); б) зосередження на кордоні не менше 100 тис. російських солдатів. До тих пір, поки обидві умови не виконані, давайте спати спокійно - Путін не нападе.


Доповнення з 2021 року. Економічний стан Росії зараз набагато гірший за стан 2017-го, не кажучи вже про 2014 рік. Маленька переможна війна Путіну не світить, занадто вже сильнішою стала Україна за останні роки, а на велику забракне сил і коштів.

Друге доповнення. Російські агресії проти Грузії та України зазвичай починалися тихцем. Чим голосніше брякають зброєю, тим менше збираються реально нападати.

Ну і віру у свої слова я підкріплюю тим, що залишаюся в Україні, а не готуюся "валіть із етай страни".

Підписуйтеся на мій фейсбук, там іноді буває цікаво)

sergii.gromenko
Сергій Громенко

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації