site.ua
член клубу

Всупереч поширеним уявленням про Україну як країну православного люду, мусульмани в ній не є чужими і прибульцями ззовні. Осередок ісламу на Кримському півострові, що почав поширюватися там ще в Середньовіччі, був і залишається одним з найбільших у Європі між Атлантикою і Волгою. А в мечеті хана Узбека, як у краплині води океан, відбилася вся історія цієї релігії.

Початки

За переданням, іслам на півострів принесли ще у VII столітті соратники пророка Мухаммеда: Малік Аштер та Газі Мансур, – але жодних археологічних підтверджень цьому немає. Від VI до початку XIV століття домінуючою вірою в містах та горах Криму було християнство візантійської традиції. Поруч із православними мирно жили юдеї та караїми з вірменами (а з ХІІІ ст. – ще й католики, і вже не так мирно). Степи ж, натомість, були залюднені кочовиками – переважно язичниками. В ХІ столітті півострів був заселений половцями. Попервах вони сповідували тенгріанство – культ Великого Неба, будували над покійниками кургани, прикрашені славнозвісними кам’яними бабами.

Однак у цей період у Східній Європі уже існували вогнища місцевого ісламу: 922 року Волзька Булгарія офіційно стала мусульманською країною, 1010 року навернулася частина причорноморських печенігів на чолі з Тирахом. Цілком можливо, що окремі мусульманські купці у цей час навідувалися у Крим. Володіння половців, Дешт-і Кипчак, простягалися від Дунаю до Іртиша – і це полегшувало мандрівки степом для ісламських проповідників із Ірану та Центральної Азії. Втім, судячи з регулярних воєн між половцями та булгарами, мусульман серед перших було вкрай небагато.

Ситуація змінилася у першій чверті ХІІІ століття, коли турки-сельджуки завоювали південне узбережжя Чорного моря і звернули свою увагу на Крим. Приблизно у 1226 році війська султана Ала-ад-Діна Кей-Кубада захопили Судак і звели там мечеть – можливо, першу в Криму, і залишили при ній кількох служителів. У сусідньому селищі Отуз (Щєбєтовка) у той же час виникло текіє – обитель містиків-суфіїв. З цього часу починається стрімка ісламізація навколишніх половців.

Монгольське вторгнення 1239 року на релігійну картину майже не вплинуло. Будучи тенгріанцями, завойовники лояльно ставилися до місцевих вірувань – що християнства на Русі, що ісламу в Криму.

Один Бог, один хан

1257 року на престол Улусу Джучі – найзахіднішої частини Монгольської імперії – зійшов хан Берке. На той час він уже півтора десятиліття був мусульманином – першим серед нащадків Чингізхана – і за його правління іслам отримав підтримку влади. Після кількох середньоазіатських та кавказьких походів Берке розселив по Криму 1800 учених: улемів та шейхів. Традиція приписує хану побудову перших святинь в Ескі Юрті – селищі поблизу майбутнього Бахчисарая. А у 1263 році у Солхаті (Старому Криму) – столиці Кримського улусу – була зведена перша мечеть. Туди потягнулися мусульмани з півострова та з-закордону, і скоро знадобився новий храм. Тож 21 листопада 1287 року єгипетський султан Сайф-уд-дін Калаун відправив матеріалів на 2 тисячі динарів для будівництва другої мечеті (традиційно, але неправильно її ототожнюють із т.зв. «мечеттю Бейбарса»). За правління Берке його держава остаточно звільнилася з-під влади великих монгольських ханів.

А коли ханом у 1312/13 році став Узбек, іслам перетворився на офіційну релігію Золотої Орди. В ознаменування цього новий правитель повелів звести у Солхаті ще одну мечеть, яка отримала його ім’я. Вона була закладена уже у 1314/15 році й залишається найбільшою із частково збережених культових споруд ординської доби. За Узбека іслам перестав бути релігією правлячої верхівки і перетворився на віру більшості населення. І поява мечеті Узбека якраз і символізує цей вододіл у кримській історії.

  • «Потім ми найняли віз і поїхали до міста Кирим – великого і красивого, з володінь султана великого Мухаммеда Узбек-хана. Ним поставлений там емір, ім'я якого Тулук-тимур. Ми зупинилися у текіє, старшиною якого є Шейх-заде Ельхорасані. Шейх цей обласкав нас, привітав нас і надав нам привітний прийом. Він користується у них великою пошаною. Я бачив, як приходили до нього на уклін люди: кадії, хатіпи, правознавці та інші». Ібн Батутта, «Подарунок споглядальникам дивин міст і чудес подорожей», 1332-1333 рр.

Мечеть Узбека від Узбека до Менглі Герая

Імена хана та Абд-уль-Азиза (архітектора або жертводавця), як і дату зведення, ми знаємо з напису на порталі мечеті. Але, на жаль, у своєму первісному вигляді вона не збереглася.

Початок XV століття був бурхливим часом для Криму. Золота Орда занепадала та розповзалася на клаптики, хани використовували багатства півострова для утримання влади, а місцеві еліти прагнули незалежності та спокою від потрясінь на Волзі. В результаті бойових дій між 1419-м та 1427 роком Солхат перетворився на руїни, а справу довершив потужний землетрус 1423 року. Мечеть Узбека перестала існувати. Крим 1441/42 року отримав незалежну династію правителів, Гераїв, але новій державі у перший час існування було не до старих пам’яток.

Однак другий правитель Кримського ханату, Менглі Герай, вирішив скріпити зв’язок часів, у на зламі XV та XVI століть взявся за відновлення мечеті Узбека. З його напису-посвячення 1512/13 року ми дізнаємося, що хан збудував там мінбар – кафедру для проповідей, – але насправді він у буквальному сенсі підняв мечеть з руїн і встановив її на новому місці.

Як виглядала стара споруда, та навіть де точно вона розташовувалася – достеменно невідомо. Але можна припустити, що Менглі не просто скористався будівельним матеріалом, але й наслідував форми зруйнованої мечеті. Отже, відтепер правовірні молилися у прямокутному залі, розділеному на три повздовжні частини двома колонадами з трьох колон кожна. Вірогідно, первісна мечеть була нижчою, і після переносу Менглі наказав підняти дах і підперти його цими опорами.

Світло потрапляло всередину через ряд вікон у стінах. Дах був двоскатний черепичний – за ординською, а не турецькою традицією. А дивом вцілілі портал та міхраб – ніша, спрямована у бік Мекки, – були оздоблені у сельджуцькому стилі. Міхраб декорований різьбленням – 255 аятами Корану. Ці елементи були вийняті зі старої мечеті та перенесені до нової. Зліва від входу височів один мінарет – що також залишився від будівлі 1314 року.

Медресе Інджі-бей-хатун

Місце для відновленої мечеті було обране невипадково – її південна стіна притулялася до іншої, не менш важливої споруди. Іслам потребував освічених вірних та вчителів – і при мечетях стали з’являтися мектеби (щось на кшталт приходських шкіл) та медресе (інститути).

У 1332/33 році коштом Інджі-бей-хатун, дружини управителя Солхата, у місті постало велике медресе – із брукованим внутрішнім двориком з фонтаном посередині та 26 різноманітними приміщеннями. Півтора десятки маленьких келій-худжр для учнів-софта, кілька більших – для викладачів-мудерісів, два відкриті та три закриті дерс-хане – зали для навчань, господарські комори. Глуха стіна з величним порталом – більшим і красивішим за храмовий – відгороджувала обитель знань від міського шуму. Це була справжня «Солхатська академія» – тут не лише вчили, але й займалися науковими дослідженнями, зокрема, астрономічними розрахунками часу молитов-намазів і постів.

Навчання у мектебах було дещо хаотичне – одночасно разом вчилися письму, рахунку та основам ісламу діти від 6 до 15 років – зате обов’язкове, зокрема і для дівчат. У медресе вивчали арабську, ісламське право, риторику, логіку, філософію, математику, астрономію. Перед випускником відкривалися шляхи вчителювання, духовних або адміністративних посад. На утримання освітньої системи йшли доходи з вакуфів – земельних або майнових пожертвувань, за якими доглядали розпорядники-мутевелі.

Головним в кримському ісламі був муфтій, який засідав у Дивані – уряді Криму – та перевіряв відповідність ханських рішень шаріату. До його авторитету апелювали священнослужителі-мулли: хатіби – проповідники, імами – провідники богослужінь, та муедзини – співці-глашатаї молитов.

Судочинство здійснювала мережа кадіїв по округах – кадиликах – та головний над ними – каді-аскер (він же і військовий суддя). Апеляційною інстанцією був Диван, смертні вироки затверджував особисто хан. Різниці між світським та релігійним законодавством не існувало.

Важливо, що і духовних провідників, і суддів, і місцевих чиновників (як-от мухтасібів, відповідальних за міри й ваги) не призначали, а обирали самі громадяни з-поміж добрих мусульман. Втім, у XVI столітті все більше посад, починаючи з найвищих, заміщували за рішенням ханів.

У 1423 році землетрус знищив медресе Інджі. А Менглі Герай, відроджуючи мечеть Узбека, вирішив не відновлювати навчального закладу. Бо він у 1500 році уже заснував у Салачику (поблизу майбутнього Бахчисарая) знамените Зинджирли-медресе.

  • «Розповідь про тарихі [присвятні написи] цього міста [Солхата]. Найкращий з них – тарих над дверима Улу-джамі [Великої мечеті], написаний чітким почерком: «Слава Богу, і хай благословить Бог Мухамеда, і творіння, і халіфів! Зведений цей будинок благословенної мечеті у дні правління великого хана Мухамеда Узбека». Над мінбаром цієї мечеті читається інший тарих: «Наказав побудувати цей мінбар благородний нащадок султанів Менглі Герай-хан, син Хаджі Герая-хана, най зробить вічним Бог його правління, рік 918 [1512/13]». Усередині цієї благородної мечеті встановлені чотири високі колони, у ній розмальована стеля, вона крита черепицею, і у неї є кіблові [орієнтовані на Мекку] двері. Від кіблової двері до міхрабу у довжину – двісті аяків [стоп], а у ширину – сто п'ятдесят аяків. Мінбар її старої форми і прикрашений так, що це явне чудо».Евлія Челебі, «Книга подорожей», 1666-1667 рр.

У кігтях двоголового орла

М. Іванов. У Старому Криму, 1783. Зліва - вхід до медресе, за ним - залишки мінарету мечеті Узбека

Кінець XVІІІ століття став важким для Криму. Російсько-кримські та громадянські війни, невдалі реформи та повстання, чума і, врешті-решт, анексія та перша масова еміграція кримських татар – все це спустошило півострів. Десь у цей час занепала і мечеть Узбека. Відряджений сюди у 1783 році художник Михайло Іванов на кількох картинах зобразив місто Старий Крим, зафіксувавши зруйнований мінарет за розвалинами медресе. У 1848 році будівлю із замурованими наглухо вікнами та з надломленим мінаретом бачив художник Моріц Вебель.

  • «Переможці [росіяни] всадилися на їхнє [кримців] місце, але не можуть переносити тутешній клімат; земля навколо них безплідна, торгівля у занепаді, тому що їхні [росіян] руки більше зайняті захистом захопленої землі, ніж обробкою її». Жильбер Ромм, «Подорож до Криму», 1786 р.

М. Вебель. Розвалини мечеті, 1848

Занепад мечеті символізував і занепад ісламу під російським пануванням – всупереч обіцянкам Катерини ІІ зберегти «природну віру» її нових підданих. Замість попереднього устрою усе духовенство було переведено під контроль утвореного у 1794 році Таврійського магометанського духовного правління. Але лише 1831 року це Правління реально розпочало роботу, а претендентів на посаду муфтія почали обирати в Криму (одного з трьох потім затверджував цар). Втім, з 1891 року вибори знову скасували, а кандидатів царю представляв міністр внутрішніх справ.

Колонізація і русифікація Криму, гоніння на мулл та примушення сотень тисяч корінних жителів до еміграції призвели до втрати ісламом своїх позицій на півострові. На момент анексії кількість мечетей на півострові перевищувала 1700, при них функціонували 1,5 тисячі мектебів та 25 медресе. Утримувалося це все з 300 тисяч десятин земельних вакуфів. Напередодні Першої світової війни діяли лише 729 мечетей, при них – 275 мектебів, тобто їхня кількість скоротилася більш ніж удвічі та уп’ятеро відповідно. Вакуфи активно розтягалися, тож їх залишилося 87 тисячі десятин – у три з половиною рази менше. На попередньому рівні вдалося зберегти хіба що кількість медресе – 23.

До того всього, аж до 1912 року на релігійні посади могло обиратися лише потомствене духівництво. Регулярні вислання імамів з Криму, недопущення іноземних мусульман, перепони для хаджу, зменшення економічної бази та масова еміграція – все це призвело до різкого скорочення кількості мулл. При захопленні півострова Росією таких нараховувалося понад 5 тисяч, у 1914 році – 942 особи. У 1890 році 281 мечеть з 737 не мала власного імама.

  • «В ім'я ідеї так званої «російської державності», систематично, із століття у століття, зневажалися елементарні права мусульманського населення і йому доводилося жити в атмосфері постійного адміністративного свавілля. Кримська держава з її розвиненою культурою, компактною масою мусульманського населення і економічним добробутом зробилася ареною «інородчої політики», і ми бачимо, як жодна зі сторін народного життя не залишилася поза згубним впливом російської державності. Зменшення населення, падіння культури, матеріальне руйнування – ось що приніс кримському народу російський скіпетр». Арслан Кричинский, «Нариси російської політики на окраїнах», 1919 р.

Із виходом у світ у 1883 році газети «Терджиман – Переводчик» розпочалося і національне відродження кримських татар. Завдяки редактору газети, великому просвітнику Ісмаїлу Гаспринському у мектебах відбулася реформа. Тепер там стали викладати за новим методом – по складах на слух, а не по літерах – і вчити не лише традиційним, але й сучасним наукам. Паралельно із медресе для підготовки педагогічних кадрів відкрилася Російська-татарська вчительська семінарія (як школа 1872 р., семінарія – з 1917 р.), а легендарне Зинджирли-медересе 1917 року стало Педагогічним інститутом.

І. Барщевський. Мечеть Узбека, 1888-1889

І десь наприкінці ХІХ століття це відродження дотягнулося і до мечеті Узбека. На фотографії Івана Барщевського 1889 року споруда – ще без добудованого мінарету, зате з відновленими стінами із двома рядами вікон зі східного боку. А на світлині Жозефа де Бая 1906 року видно, що мінарет відновили повністю. І мечеть, і мусульманська спільнота-умма Криму із оптимізмом дивилася у нове століття.


Ж. де Бай. Мечеть Узбека, 1906

Століття крайнощів

Мало який край зазнав таких карколомних віражів у ХХ столітті як Крим, а з ним – і його мешканці-мусульмани. Ось 25 березня (7 квітня) 1917 року їхні делегати вперше в історії вільним голосуванням обирають собі муфтія – Номана Челебіджіхана, – а ось 23 лютого 1918 року їхнього духовного лідера вбивають оскаженілі матроси. Денікінці, не довго думаючи, у 1919 році відновлюють дореволюційне, абсолютно застаріле Духовне правління. Що червоні, що білі ставилися до кримськотатарського національно-революційного руху підозріло, а заразом страждав і іслам. До 1921 року дожило лише 470 мусульманських громад.

Буря вщухла, і з 1923 року запрацювало Народне управління релігійними справами мусульман Криму. А у 1925 році розпочалося комплексне наукове дослідження Старого Криму та мечеті Узбека. Відбулися три Всекримські з’їзди мусульман.

Руїни медресе, до яких була прибудована мечеть Узбека, 1925

Однак у 1928 році Народне управління припинило свою роботу через брак коштів – вакуфи радянська влада спочатку повернула, а потім остаточно вилучила у громад. І того ж самого року влада заборонила існування медресе (викладати світські дисципліни у них від початку було не можна) і мектебів. Виняток становив лише Крим – у ньому залишилося 360 мектебів.

Надії на реставрацію мечеті Узбека не було через політику закриття храмів. З одного боку, станом на 1930 рік влада узаконила передачу мусульманам 313 мечетей. З іншого, щороку закривалося від 10 до 30 об’єктів, тож на 1937 рік діяло 23 мечеті, а ще за рік не залишилося жодної! Мулл у 1929 році у сільській місцевості того ж року прирівняли до куркулів і почали висилати. Ну а після депортації кримських татар у 1944 році про ісламський період півострова воліли взагалі не згадувати.

Мечеть Узбека. З книги Є. Крикуна, 1977

Залишена без нагляду мечеть Узбека знову почала руйнуватися, у черговий раз упав мінарет (на фото з книги Єфима Крикуна 1977 р. його немає). Лише 1963 року залишки мечеті та медресе отримали статус пам’ятки, однак повноцінні розкопки на об’єкті відбулися аж у 1978-1983 роках. Під час реставраційних робіт 1988-1992 року силами організації «Ватан» мечеть відновили і повернули їй статус діючої.

Рубіж ХХ та ХХІ століття і 700-річна мечеть разом із 140 іншими (на 1999р.), і мусульмани Криму зустріли разом.

Мечеть Узбека, сучасний стан, 2011

Епілог

Після російської анексії мечеть Узбека розділила долю всього Криму. З одного боку, вона залишається діючою – навіть Кремль не в силах заборонити мусульманам молитися у їхніх старих святинях. З іншого – на півострові не залишилося громад, непідконтрольних відверто проросійському Духовному управлінню мусульман Криму та Севастополя, тож за 700-літнім порталом проголошуються лише лояльні Москві проповіді. З третього боку – петербурзький Ермітаж продовжує розкопки навколо комплексу, з четвертого – усі знахідки стають російською власністю, як колись Коран 850 року з цієї мечеті. Ну і найголовніша прикмета часу – права на реставрацію храму 2017 року отримала пітерська фірма «Меандр», улюблениця колишнього міністра культури РФ Володимира Мединського. Вона вже «уславилася» скандалами із варварськими реконструкціями Ханського і Воронцовського палаців та Мітрідатівських сходів у Керчі, після чого до справи навіть взялася російська прокуратура – минулого вересня гендиректорку компанії затримали.

А що Україна? А Україна 2014 року випустила пам’ятну монету на честь мечеті. Більшого наша держава ані для захисту храму, ані його вірних зробити не в стані.


Фейсбук автора

sergii.gromenko
Сергій Громенко

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації