Необхідна передмова. Цей текст був написаний ще два тижні тому, відразу після ухвалення Постанови Кабміну про Положенння про конкурс із відбору керівників закладів освіти. Навіть тоді я написав його після певних вагань, бо не розумів, що відбувається — і вважав в цілому правильною політику Міністерства освіти та науки під керівництвом Сергія Квіта. Але тоді я не став оприлюднювати текст, бо на фоні чуток про відставку Квіта вирішив не додавати до них свій голос. Тепер, після подання в Раду жахливого МОНівського проекту Закону про освіту (куди, до речі, ця процедура призначення ввійшла практично без змін), ситуація стала зрозумілою.
Коротко: МОН всіма силами намагається зберегти радянщину в освіті, розпоряджатися фінансами, закрити громадськості можливість контролю над освітнім процесом, зацементувати освітню «владну вертикаль». І це — на фоні пафосних заяв про нібито, громадський контроль та сприяння автономії навчальних закладів. Про це я також напишу — трохи згодом. Поки що — про анонімний пшик Постанови № 827.
===========
Довгоочікувана постанова Кабміну від 13 жовтня 2015 р. № 827 «Про затвердження Порядку призначення на посаду керівників загальноосвітніх навчальних закладів державної форми власності» виявилася, на жаль, бюрократичним пшиком.
На цю постанову покладалося багато сподівань: вона мала надати вирішальний голос у призначенні керівників закладів освіти представникам громадськості і обмежити вплив чиновників на місцях.
Пілотний проект таких призначень був реалізований у Києві, коли до складу конкурсної комісії не входив жоден чиновник: у складі комісії були представники громадських організацій батьків, педагогів, керівників навчальних закладів. Саме тому у Києві більше 20 шкіл отримали нових керівників, які відчувають відповідальність не перед чиновниками, а перед суспільством. І саме те, що чиновники (особливо — на місцях) позбавляються можливості тиснути на керівників шкіл, викликало їх спротив.
І цей спротив бюрократії наочно проявився у постанові, про яку йдеться: анонімні автори документу вправно вихолостили саму суть ідеї незалежного конкурсного відбору та зробили все, аби призначення керівників навчальних закладів остаточно зробити незалежним від громадськості та здорового глузду.
По-перше, постанова є обов'язковою лише для навчальних закладів державної форми власності. Але таких закладів в Україні зовсім небагато: переважна більшість — то комунальна власність. Так от, для комунальних закладів ця постанова має характер «рекомендації». Тобто чиновники на місцях просто її проігнорують: бо виконувати постанову для них не є обов'язковим.
По-друге, то, може, й на краще, що постанова не має обов'язкової сили, бо дає можливість нечисленним притомним людям у місцевих органах влади створювати конкурсні комісії на власний розсуд, керуючись здоровим глуздом та думкою громадськості.
Бо коли «орган, що призначає керівника навчального закладу » — а цей «орган» місцеві чиновники, які звикли призначати на школи «своїх людей», створить конкурсну комісію, то результат буде прогнозованим: призначення буде в інтересах чиновників, а не освіти.
Лише у кошмарному сні можна уявити пропорції голосів у тій комісії, коли в неї ввійдуть (без визначення чисельності комісії та квот для кожної групи) «представники засновника, педагогічного колективу, громадського об'єднання батьків учнів (вихованців) навчального закладу, а також органу місцевого самоврядування та громадського об'єднання керівників навчальних закладів відповідної адміністративно-територіальної одиниці».
Вгадайте з одного разу, на чию користь буде співвідношення кількості «представників засновника» та «органу місцевого самоврядування» до кількості людей, які хочуть мати в школі нормального незалежного від чиновників директора.
Отож, як й було сказано — анонімний пшик :(
