5979a8954df9c.jpg

Квапливість, з якою парламент прагнув розглянути проекти пенсійної та медичної реформи ще до літніх канікул, а також те, що не менш важливу реформу системи освіти вирішили відкласти на невизначений строк, цілком легко пояснити. Вся справа у грошах. У дуже великих грошах…

З усіх цих реформ найбільш «прибутковою» виявилася пенсійна. Хоча граничний вік виходу на пенсію для більшості громадян не змінився, проте опосередковано омріяний початок «заслуженого» відпочинку все ж буде віддалений на кілька років.

Пенсійна розплата за «гріхи молодості»

Відтепер тим українцям, хто не зміг запастися необхідними 25 роками офіційного стажу, доведеться чекати пенсії ще три-п'ять років. Теперішнім працівникам, з огляду на нововведення стане важче погоджуватися на неофіційну роботу лише заради «зарплати у конверті». Бо за неї доведеться відпрацьовувати все ті ж три-п'ять років. Тобто такими змінами Кабмін скорочує витрати Пенсійного фонду одразу за двома статтями. По перше на певний час скорочується кількість потенційних пенсіонерів, які за час буремних 90-х або з початком кризи у другій половині 2000-х погоджувався на будь-яку роботу «без оформлення». З іншого боку, відтепер усі наймані працівники будуть прагнути офіційного працевлаштування, збільшуючи відрахування до Пенсійного фонду.

До того ж, затвердження Пенсійної реформи залишається однією з неодмінних вимог Міжнародного валютного фонду. І її невиконання вже призвело до затримки з наданням чергового валютного траншу. А оскільки валюту наші депутати та міністри люблять більше, ніж пенсіонерів, то доля пенсійної реформи була вирішена заздалегідь.

Народна освіта – це справді «розкіш» для уряду

В той же час освіти – виключно «затратна стаття» законодавчої діяльності парламенту та уряду. Іноземці начебто готові підтримати усілякі ініціативи щодо осучаснення освіти в Україні, проте значних грошей не таку благородну страву не дають. А вона, за підрахунками авторів реформи, може потребувати до 3 млрд. дол. Звісно потім і економічний ефект від неї буде не меншим, однак для цього потрібно щоб майбутні випускники «оновлених» освітніх закладів знаходили роботу всередині країни. Бо й зараз чимало українських заробітчан з дипломами про спеціальну та вищу освіту працюють підсобниками, будівельниками, покоївками чи сезонними працівниками на полях Європи. А повертатися їм нікуди… Тобто вакантних посад в країні стає все більше. Важка промисловість та інша виробнича сфера вже відчувають гострий брак кваліфікованих кадрів. Потужні металургійні концерни та машинобудівні холдинги вже давно відкрили «сезон полювання» на найбільш обдарованих студентів, або й взагалі відкривають власні навчальні заклади. Проте у більшості випадків рівень зарплати на наших підприємствах та за кордоном досить відчутний. Тому більшість українських гастарбайтерів поки що не бачить сенсу у тому, щоб повернутися на батьківщину.

Ситуація нагадує замкнене коло і для того щоб вийти за його межі перша реформа, яку повинен розглядати уряд – це зміни законодавства щодо витрат на оплату праці. Бо ця реформа здатна не лише повернути додому мільйони працездатних українців, а ще й суттєво поповнити надходження до бюджету, на відміну від тих реформ, що лише спустошують його.