Другий пост присвячую першій грі з серії «Поттеріани», що прикувала до себе мою увагу в нині давно зачиненому магазині «Антошка» (Насправді п'ятій, а за узагальненою хронологією — так і взагалі восьмій). Невдовзі після перегляду фільму (йой, Гаррі цілується) чомусь мені довелося проходити повз і я одразу примітив забацану вітрину з купою однакових коробок з артами на тему п'ятого Поттера. І ВИГЛЯДАЛО НУ ГЕТЬ ЯК ФІЛЬМ. Такий геніальний маркетинг заразив мене сильно і надовго. Кумедно, що з прагматичних переконань я так і не придбав гру саме там, а знайшов ще більш «спірачений» збірник в ще більш урижному магазинчику в Будинку Одягу, якого вже теж нема. Збірник іменувався «Колекція Поттера» і мене досі дивує той факт, що корсари спромоглися впхати 6 ігр на односторонню болванку, та ще й нанести на останню доволі пристойний артворк. Сама гра, як я потім з'ясував, вилилась у досить провальний проект (окрім музики Ханнігана, що була визнана кращою за саундтрек самого фільму). Та я ніколи не забуду ту новизну безмежної свободи бродіння похмурим Гогвортсом while spending the night in front of the dusty square monitor в мікрорайоні «Північний».
Це було 10 років тому.
