Тут не буде зради, війни та політики. Тут буде просто весела історія.
Як любить багато хто починати, почну і я.
Це було давно. Я ще молодим лікарем почав працювати в одній з сільських амбулаторій.
Поява лікаря в селі — це неординарна подія, і кожна поважюча себе бабуся мусить обов'язково завітати на прийом.
«Це ж у мене стільки болячок, а бідний доктор про них не знає „))).
Так от. Одного ранку розпочав свою роботу. Стук в двері.
- заходьте!
Двері причіняються, заходить бабуся. Років так за вісімдесят.
- добрий день, докторику.
- добрий день, бабо, заходьте, присідайте. Що трапилось?
- ой, докторику, у мене шось з головою. Пам'ять якась не така стала!
- а що сталось?
- от розумієте, що було ще «за Польщі „- пам'ятаю, а що вчора — забуваю. Припішіть якійсь порошки.
- розумієте, бабо....
- так, от кажу, що було «за пана „, хоч зараз розкажу. Пам'ятаю навіть вірші, які вчила у другому класі.
І починає розказувати вірші на польській мові.
Послухав один, другий. Не хочеться перебивати, щоб не здатися невічливим, але чую, що за дверима вже назбиралось багато людей. Треба завершувати.
- добре, бабо, я зрозумів, ось вам порошок ( прописав якусь копійчану таблетку для “ пам'яті „), пийте по таблетці один раз на день та приходьте через тиждень.
- ой, дякую, докторику.
Баба виходить.
Через секунд тридцять знову стук у двері.
- заходьте!
Заходить «моя » баба.
— добрий день, докторику. В мене щось не так з головою, пам'ять вже не та.......
До кінця дня в мене був веселий настрій.)))))
Текст сподобався?
Буду вдячний за допомогу «новонародженому блогеру » карта Приват Банку
4149 4996 4157 5921
Або для закупівлі апаратури для однієї з сільських амбулаторій
4149 4996 4157 5491
