Приблизно місяць тому, я разом з районним відділом освіти розіслали по школах району лист. В даному листі пропонувалося директорам шкіл, що я буду їздити по школам та проводити тренінги для дітей по першій медичній допомозі при критичних станах. Це мали бути РЕАЛЬНІ тренінги, не начитка з підручника 1970 року видання, а справді, як допомогти людині, коли вже повна халепа, не маючи біля себе ніяких спеціальних засобів (що, як правило, і трапляється), як не панікувати і не тратити дорогоцінний час.
Від директорів просилося одне: домовитись і узгодити час, ніякої оплати чи компенсації за проїзд від них не вимагалось.
Результат.
Подзвонили три школи. Було проведено навчання, всім сподобалось.
Дзвонили ще декілька шкіл. Так співпало, що саме в цей час, по шкільній програмі йшов тиждень цивільного захисту. Деякі школи хотіли «зарисуватись» і запросити мене на ці заняття по цивільному захисту. Однак, коли взнавали, що по об'єктивним причинам, я не зможу до них приїхати саме в цей день — ну то не потрібно.
Тобто стандартна ситуація — багато хто думає не про те, як підготовити дітей до дорослого життя, дати їм певні важливі навики (а я вважаю, що це важливо), а відпрацювати для «галочки» та «показухи».
Висновок: з, приблизно, 30 шкіл у районі тільки ТРИ вважають за необхідне навчити своїх дітей рятувати життя.