Хочу побачити Україну, як країну любові і справедливості.

Країну-матір, яка любить своїх дітей, але готова і покарати, коли треба.

Країну, яка навчає і завжди готова прийняти і пробачити.

Країну, де активні громадяни можуть вільно стартувати власні підприємства, створювати нові робочі місця і чесно розвивати свій бізнес, сплачуючи помірковані податки; де працездатні люди зможуть стабільно працювати, отримуючи пристойну зарплатню.

Країну, де молодь може вільно вибирати, де навчатися, і не платити при цьому хабарі за іспити або місце в гуртожитку.

Країну, де пенсіонери отримують гідну пенсію і можуть не просити у держави якісь ганебні субсидії.

Країну, де судді судять чесно, а правоохоронці дійсно захищають Право, а не свою паразитуючу банду.

Мабуть, кожен міг би додати ще щось від себе, але я просто описав життя в країнах «Великої двадцятки».

Це - розвинені країни з відкритими можливостями, держави «дверей, а не парканів», якщо порівняти, наприклад, з російською або північнокорейської моделями. Це - модель суспільства, заснована на цінностях, на яких, доречи, була відбудована з розрухи післявоєнна Західна Європа.

Там в основу були покладені базові цінності християнської демократії - такі, як Свобода, Справедливість, Солідарность і Субсидіарність.

Свобода. Свобода у виборі бізнесу і методів його розвитку, свобода місця проживання, свобода конкуренції і свобода в праві захищати свою свободу, в тому числі за допомогою зброї. Свобода слова, культурних проявів, мови спілкування. Зворотним боком вибору є відповідальність, тобто, розуміння, що на будь-яке своє рішення ти отримаєш адекватну відповідь.

Справедливість – це значить однакове ставлення до «своїх і чужих» - за національною, статевою, партійною і будь-якими іншими ознаками. Невідворотність покарання і його відповідність злочину. У справедливому суспільстві, наприклад, не можуть купка власників банку просто так пограбувати пів-країни і ще отримати підтримку з держбюджету. У справедливому суспільстві бізнесмен не стане держслужбовцем, поки не відмовиться від своїх активів. Справедливість вимагає, щоб податки платили всі підприємці, а не тільки ті, хто на виду - на відміну від тих, хто нахабно ховає прибутки на рахунках офшорних ям.

Солідарність (або інакше - братерство) і Субсидіарність - це правила життя, що також випливають з загальної концепції християнської любові. Саме звідси – взаємодопомога і волонтерство, які так легко увійшли в наше життя в період Революції Гідності. Нагадаю, що протягом трьох місяців на ЄвроМайдані в центрі столиці без верхнього керівництва, на суцільній самоорганізації незнайомі досі люди розгорнули і самостійно скеровували справжнє наметове містечко, де забезпечили регулярні їжу, сон, лікування, навчання тощо. Підтримували жорсткий порядок. Жодна вітрина люксових магазинів чи ресторанів в тому районі за весь період не постраждала. В наметах на майданах країни тоді сотні тисяч людей жили відповідно саме цим по-людськи зрозумілим правилам. Так само жили в наметах і учасники акцій «Occupy London» чи «Occupy New Yorkк», або українські студенти під час "Революції на граніті"...

Субсидіарність передбачає, що повноваження вирішення спільних завдань повинні бути якомога ближче до громадян. До верхнього рівня потрапляють тільки питання, які неможливо вирішити на базовому рівні. Суспільство і держава повинні брати на себе вирішення тільки тих питань, з якими людина - окремо або з родиною, сусідами, знайомими - впоратися не в змозі. Це відноситься до різних сфер життя: державного управління, партій, корпорацій, профспілок, політичних лідерів, успішних підприємців і фінансистів. Відповідно, це передбачає і такий же рівень відповідальності – з боку органів влади, кожного господаря чи гаражного кооперативу.

Важливо пам'ятати, що вчитися «жити по-новому» ми можемо не тільки у європейців, азіатів чи американців, але і у самих себе. Для цього треба вивчати власну історію і брати до уваги кращі практики суспільного життя і керування в містах і поселеннях Київської Русі, Великому Князівстві Литовському, Запорізькій Січі тощо.

Тому наше головне завдання зараз - подолати небажання змінювати спосіб життя представників влади. Вони насправді стали раковою пухлиною, яка паразитує на хворому тілі країни і всі розуміють, що вони самі ніколи від цього не відмовляться. Ми маємо привчити державних чиновників до постійного громадського контролю, злочинців - до невідверості покарання…

І побудувати на цій землі розумне, вільне суспільство, яке буде побудоване на любові і справедливості, інтелекті і знаннях.

Суспільство, де буде зручно жити нам і захочеться, щоб тут жили наші діти і внуки. І хай поможе нам Господь!

Слава Україні!

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація