​Це не місія – це життя

Народна дипломатія завжди являється відправною точкою до миру у любих конфліктах. Особливо коли цю місію виконують ті заради кого вартує жити - діти.

Уже близько півтори сотні зустрічей, концертів та дружнього спілкуання відбулося на Донбасі з самого початку конфлікту, які організовує військовий пенсіонер із Києва. Володимир Юрченко - афганець учасник місії ООН в Африці. В гарячий час «Революції гідності», він разом з іншими ветеранами-афганцями, взяли на себе координацію безпеки Майдану. 8-ма Афганська сотня. Він миротворець. Сьогодні його місія миротворця, продовжується на сході України. Адже діалог людей - це грунт спокою.

Кожна поїздка несе в собі особливий характер. Кожен раз появляються нові люди, бажаючі віддати частинку свого українського тепла та побути там, на Сході, де люди ждуть мирного неба. Артисти везуть не тільки українську пісню, музику - везуть малюнки, з побажанями від школярів з усієї України. Там люди прагнуть спілкування. А буває, що під слова української пісні, сльози на їхніх очах говорять - аж кричать!

Характерною особливістю цієї місії за увесь період, являється уже сформований характер. Відповідальність перед країною і глибока шана українському солдату. Особливо для тих хто їздить на Донбас з місією культурно-народної дипломатії регулярно.

Відпрошує 13-ти річних дочок зі школи, щоб відвідати українських військових на передовій, котрі з нетепінням ждуть їх пісень. Дует «Сестри Наруцькі» разом з мамою Тетяною, уже близько 50-ти концертів провели для українців Донбасу.

У київських коридорах життя, вона звичайний викладач. Розказує своїм студентам про волонтерську місію, в якій бере участь, а ті у свою чергу передають через неї вітання та солодкі подарунки солдатам. Юлія Прокопчикрегулярно відвідує зону конфлікту на Сході України. Пісні у її виконанні говорять Україною з людьми. Плачуть навіть чоловіки, бо серце українське в грудях - то не камінь.

Їх приймають у селах Луганщини вже за рідних. А після концертів запитують коли знову чекати, навіть вимагають, щоб приїжджали на декілька днів. Там особлива спраглість і потреба в українській самобутності. А головне, що люди прагнуть і бажання сильне.

У поїздках беруть участь не тільки артисти, а й журналісти, депутати та звичайні громадяни. Всі відгукуються позитивно на запрошення Юрченка. Людям Сходу цікаво і вони дуже товариські, сам знаю з попередньої поїздки. Особливо вражає тамтешня дітвора, є таке відчуття: «хотів би там з ними залишитись хоч на тиждень».

Держава робить багато, але відповідні відомства та їх керівники, подекуди не об'єктивні у своєму плануванні культурного розвитку. Тому буває, що зустрічаєш на сході тих, хто носить камінь за душею. Щоб такого не було, потрібно на рівні держави займати особливу позицію у культурному розвитку Донбасу. Бо сьогодні робота у цьому напрямку ведеться там виключно солдатами. А потрібно таким людям котрі організовують культурно-дипломатичні поїздки у зону конфлікту, давати всебічну підтримку та долучатися безпосередньо.

Країна будується з нас і залежить її розвиток від наших дій, вчинків та поступків.

журналіст
Роман РЕВЕДЖУК