Сьогодні ми зіткнулися з тим, що націоналістичні рухи в цілому не є популярними серед українців. Показово, що коли мова заходить про соціальні опитування з приводу майбутніх президентських виборів, то ми не побачимо серед перспективних кандидатів представників націоналістичних сил. Причини цього вбачаємо в наступному:

Просування націоналістичної ідеї загальмувало на одному місці

«Революція гідності» надала сильного імпульсу українському націоналізму, який, вперше за більше ніж 20 років незалежності, опинився біля влади. Проте потім відбувся потужний регрес, який відкинув націоналістичні партії та рухи назад. Останні 2-3 роки звичними стали заяви-розчарування різних діячів українського націоналістичного руху, з приводу того, який в нас народ «бидло, холопи та раби», які «не розуміють, не відчувають, не віддають собі звіту» і взагалі поводяться не так, як хочеться даному конкретному націоналісту.

Проте проблема в тому, що більшість сучасних людей не може самостійно прийти до правильних, з точки зору націоналістів, висновків. Це не є проблема саме цих людей – це сучасна, загальна проблема всього людства, що йде від маніпулювання свідомістю з боку ЗМІ (тому подібне спостерігається в усьому світі). Але в Україні до цього додалась повна відсутність національної ідеології протягом усіх років Незалежності, внаслідок чого бачимо відверте нерозуміння деології націоналізму населенням, в тому числі нерідко і тими людьми, які вважають себе націоналістами. Практично у всіх націоналістичних рухів наразі відсутня чітка ідеологія та структурована система цінностей, а більшість їх членів зазвичай сповідує лозунги, ніж конкретні програмні засади.

Такий стан справ заважає просуванню націоналістичної ідеї в маси та не дає можливості боротися з негативними стереотипами стосовно націоналістичних рухів. Зокрема, йдеться про твердження ліберальної пропаганди, про цілковиту маргинальність націоналістів/правих.

З останнього випливає ще один цікавий нюанс – багато хто з офіційних представників націоналістичних організацій, не вміють поводити себе з журналістами, бо, очевидно, вже підсвідомо очікують від них негативного ставлення. Внаслідок цього, деякі з цих діячів націоналістичних рухів, грубо та агресивно поводяться на прес-конференціях, не вміючи подати ні себе, ні організацію, ні тим більше – свою ідею широким колам громадськості. А потім дивуються, чому преса про них погано пише, а суспільство починає ставитися негативно. Просте життєве спостереження: навіть ті люди, які спочатку з прихильністю ставилися до націоналістичних рухів, внаслідок такої «медіа-активності» певних націоналістів, змінюють своє ставлення з «позитивного» на «насторожене».

Іншим боком проблеми є те, що сьогодні націоналісти замкненні в своєму обмеженому колі. Так, націоналістичну літературу зазвичай читає вузьке коло зацікавлених осіб, націоналістичні заходи відвідують в цілому одні й ті самі люди, а якщо трапляються сторонні, то це не заслуга націоналістичної ідеології як такої, а бажання людей подивитись на якусь музичну чи творчу зірку, заради якої вони і відвідали захід, ігноруючи ідеологічну складову події.

Таким чином, наразі націоналістичній ідеології дуже важко пробитися за стале коло своїх носіїв. Враховуючи, що націоналісти хочуть прийти до влади легітимним шляхом, через вибори, то терміново необхідно змінити ідеологічну стратегію націоналістичних рухів, інакше влада для них залишиться лише пустою мрією.

Для того, щоб націоналізм перетворився на якісний бренд, потрібно об'єднання зусиль партійних ідеологів та організаторів з зусиллями фахових маркетологів, що дозволить перетворити програшні ідеології в успішний тренд сучасного суспільного життя.

Ідеологічний здвиг та зміна позиціонування

«Народ переможець». Необхідно повністю змінити акценти в націоналістичній ідеології. Категорично та остаточно відмовитись від тези «народ-страждалець», замінивши її на тези «народ-воїн», «народ переможець». Донести до людей, що жалоби, які в нас так люблять останні пару десятків років, – це не сльози, а біль, який гартує нашу націю та робить її сильнішою. У відповідності до цього і розглядати історію України.

Націоналізм – це державницька ідеологія. Для всіх аксіомою має стати твердження, що націоналіст – це державник. Кожен націоналіст має усвідомлювати свою роль в побудові держави Україна та доносити це до оточуючих.

Націоналізм – це безпека та впевненість. Позиціонування націоналізму треба здійснювати як єдиної сучасної ідеології, яка гарантує громадянину безпеку та впевненість у могутності своєї країни (навіть якщо країна і не дуже потужна). По-перше, безпека на вулиці, в середині країни. По-друге – готовність дати відсіч будь-якому зовнішньому ворогу. Цю пропаганду треба здійснювати як противагу ультралібералізму, що сьогодні розмиває поняття, як загальної національної безпеки, так і особистої безпеки громадянина.

Націоналізм – це креативний рух, який відкриває можливість для самовираження. При чому це самовираження не через зовнішні ознаки (довге волосся, татуювання), а через конкретні справи та дії, які несуть конструктив та покращують життя всього суспільства.

Націоналізм – це рух розумних, освічених та інтелігентних людей. Звісно, далеко не всі націоналісти мають вчені ступені та вищу освіту, проте всі націоналісти тягнуться до знань та багато читають.

Націоналізм – це ідеологія успішної людини. Бо хто при здоровому глузді захоче голосувати за представників руху невдах, безробітних та маргіналів?

Робота з молоддю

Сучасна молодь зазвичай не цікавиться політикою, війною, історією, що є наслідком теперішнього ліберального виховання та ефективної масової пропаганди. Вони не хочуть воювати, не хочуть боротися за якесь химерне, в їх розумінні, націоналістичне майбутнє та важко працювати. Вони не бачать загрози в ЛГБТ та в інших розрекламованих ліберальними ЗМІ неомарксистських течіях, а їх бажання не йдуть далі володіння крутими гаджетами, розваг, яскравого відпочинку та всього того, чим зараз переймається молодь в Європі та США. Старі засоби та методи пропаганди: розповіді та лекції про патріотизм, апеляції до пробудження патріотизму та громадської свідомості зазвичай не дають відклику в молодіжному колі та не виправдовують затрачених зусиль.

Тому роботу з молоддю треба будувати у відповідності до сучасних трендів:

Робота з дорослими людьми

Люди сьогодні аполітичні і зайняті більше забезпеченням собі певного рівня добробуту, тому патріотичні лозунги в масі своїй не знаходять відклику. Що сьогодні пропонує націоналізм дорослій людині? Українізація та суцільна, вічна боротьба проти когось чи проти чогось. І все, більше нічого. Проте сучасним людям, здебільшого, то все нецікаво, а дійсно актуальних для них питань націоналістична пропаганда зазвичай не торкається.

Що цікавить звичайних людей перш за все? Освіта, медицина, робота. Відповідно до цього і треба будувати свою діяльність, бо перефразовуючи відому фразу Я. Стецька «Без національної революції немає соціальної», зауважимо, що в сьогоднішніх умовах національної ідеї не буде без соціальної.

Освіта. 1. Пропозиція освітньої реформи, критика існуючої, показати альтернативу; 2. Створення освітніх програм та курсів по актуальних в сучасних умовах напрямках. Наприклад, курси по всіх великих містах: «IT-освіта від Нацпартії».

Медицина/Охорона здоров'я. 1.Концепція медичної реформи. Запропонувати не рудимент совка, типу «безкоштовна медицина», бо в це повірять тільки недолугі, а конкретні, чіткі заходи реформування. 2. Участь у лікуванні та реабілітації важкопоранених вояків. Не лише тих, хто є членами організацій, а взагалі всіх, хто цього потребує. Відправляти на лікування за кордон, забезпечувати лікування в Україні. 3. Розробляти та пропонувати соціальні проекти на кшталт «Як зробити так, щоб ліки стали доступними для усіх».

Робота/працевлаштування/безробіття. З України їдуть люди, бо нема роботи/гідної оплати. Влада про робочі місця не дбає. Тому про це мають дбати націоналісти. Шляхи вирішення: 1. Підприємці, які підтримують націоналістів створюють робочі місця, інформація про це доноситься до громадськості; 2. Чітка програма зайнятості населення та створення нових робочих місць.

Робота зі ЗМІ

В сьогоднішньому світі неможливо уявити успішну політичну силу без грамотної роботи зі ЗМІ, оскільки саме вони наразі грають чи не вирішальну роль в формуванні громадської думки. Фактом є те, що абсолютна більшість сучасних українських ЗМІ негативно ставиться до націоналістичних рухів. В цих умовах, до спілкування з журналістами треба допускати тільки тих, хто вміє себе з ними поводити. Конче необхідним є залучення націоналістами грамотних піарщиків та спічрайтерів, одночасно з організацією спеціальних вишколів по роботі з журналістами. Пам'ятаємо, що репутацію націоналістам сьогодні треба будувати з нуля, а для псування доброї репутації потрібно дуже мало. Щоб відновити зіпсовану репутацію чи побудувати її наново – для цього треба буде докласти чимало зусиль та грошей.

Робота з ветеранами АТО

Нерідко приходиться читати думки з приводу того, що саме сучасні ветерани АТО стануть рушійною силою рішучих змін в Україні та націоналістичної революції. Проте, на жаль сьогодні, це залишається лише порожньою фантазією. Масові та дієві ветеранські організації відсутні, а ті що є – переважно зайняті лише отриманням УБД та соціальних пільг. Багато атошників взагалі повністю аполітичні. Ба більше, вже ні для кого не секрет, що деякі атошні організації чи угрупування використовуються в приватних інтересах окремих осіб чи структур, в якості титушок.

Отже, ветерани АТО – це хоча і потужний людський ресурс, але він і близько не використовується у повну силу. Усі націоналістичні рухи піаряться на війні, але їх піар зазвичай обмежується суто участю представників цих сил в АТО, не більше. Такий підхід різко звужує використання потужного ветеранського ресурсу для розбудови впливового націоналістичного руху.

Тому сьогодні націоналістам треба затягувати в свої лави патріотично налаштованих ветеранів. Роботи це можна як приймаючи їх до лав своїх організацій (що вже робиться, проте, на жаль, обмежено), так і взагалі створити загальне, всеукраїнське ГО «Національний союз ветеранів „Булава“». Зрозуміло, що далеко не всі колишні атошники в нього вступлять, але частка найбільш патріотично налаштованих – безперечно.

Звісно, це має бути дієва організація, з чіткою структурою, ідеологією та принципами, яка має бути зразком та еталоном для всієї країни та інших організацій. Бо інакше вона перетвориться на щось на кшталт «афганських» спілок, члени яких згадували про «політичну діяльність» лише коли мова заходила про пільги. В Україні колишні фронтовики можуть стати потужною рушійною силою, яка надасть імпульсу націоналістичному руху та придасть йому більше легітимності в очах суспільства.

Висновок

Отже, підсумки. Для виправлення ситуації потрібна зміна позиціонування націоналістичних рухів, щоб зробити їх привабливими, перспективними та конкурентоздатними. Для цього потрібно: