Ось і завершився другий тур місцевих виборів 2020-го року в Україні. В основному, все відбулось без сенсаційних несподіванок і здебільшого мерами стали кандидати, які мали найбільший рейтинг у першому турі. Тут, як ви розумієте, мова йде про очільників міст, які обіймали цю посаду протягом попередньої каденції.
Що стосується явки у другому турі, то вона ще нижча, ніж у першому – лише 29,53% виборців прийшли на дільниці, аби віддати свій голос.
То які тенденції продемонстрували нам місцеві вибори в Україні, що означає така низька явка? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли політолог Денис Богуш, політтехнолог Олександр Антонюк та політичний аналітик Ярослав Макітра.
Які основні тенденції нам показали ці вибори? Які висновки можна зробити?
Денис Богуш:
Перше, що нам продемонстрували ці вибори, це те, що мери міст, які обіймали свої посади, залишились у своїх кріслах. Причини цьому прості – бюджети сьогоднішніх очільників міста стали у рази більшими, ніж ті бюджети, якими володіли їхні попередники. Іншими словами, у них є більше грошей для того, щоб показувати людям якийсь благоустрій: перекласти плитку, зробити фонтанчики – народ таке любить. Тобто, ці мери мають більше можливостей, більше влади і, як наслідок, вони залишились.
Другий висновок пролягає в тому, що ці вибори повністю вбили сільське самоврядування. Тобто, всі села, які потрапили в ОТГ великих міст або просто міст, втратили своїх представників в органах влади і за них тепер все вирішуватиме голова об'єднаної територіальної громади.
Оця не дуже розумна форма децентралізації призведе до того, що скоро все буде, як у серіалі «Слуга народу», коли вся Україна була поділена на клаптики. Тобто, регіони не будуть прислухатись до центру, який у свою чергу втратить важелі впливу на ОТГ.
Нас чекає великий безлад у відносинах між губернаторами, райрадами, облрадами, радами ОТГ і префектами
Крім того, нас чекає великий безлад у відносинах між губернаторами, райрадами, облрадами, радами ОТГ і префектами. Сьогодні важко сказати, хто де буде засідати, які повноваження вони матимуть і хто кому має підпорядковуватись. Наприклад, люди пішли на ці вибори без розуміння, що ж будуть робити вищезгадані районні ради. Нас чекає суцільний організаційний хаос і «парад суверенітетів». Тобто, якщо президент захоче впровадити карантин по всій Україні, то умовний Львів чи Дніпро, за ситуації, яка склалась сьогодні, можуть відмовитись від таких рішень. І жодного механізму регуляції тут немає.
І останній висновок – це те, що на вибори дуже вплинув коронавірус. Оця пандемія призвела до того, що люди бояться виходити з дому і вони розуміють, що їм ніхто не допоможе, якщо вони опиняться у важкому стані.
Олександр Антонюк:
Нараз всі висновки експерти робитимуть виключно на емоціях, хоча ця кампанія потребує ретельного вивчення. Воно повинне тривати щонайменше протягом одного місяця, на мою думку. Необхідно все чітко зважити та проаналізувати.
Серед тенденцій ми побачили, що переважна більшість міських голів збереглись на своїх посадах. Це означає, що децентралізація дала свої плоди. І тут є одна проблема: майже всі політики вищого ешелону, які кандидували на посаду голів міст, були далекими від органів місцевого самоврядування. Вони грали у гру, подібну до тієї, яку грав Олег Синютка у Львові. Тобто, якщо ти хочеш бути мером, у тебе має відповідно працювати осередок і так далі, а такого не було майже ніде в Україні. Себто, якщо ти йдеш на мера міста, ти маєш працювати по місту, а не говорити про загальні проблеми держави. Така ситуація мала місце у Львові, Одесі, Дніпрі та Харкові, наприклад. Таким чином виграти вибори у більш-менш ефективного мера було практично неможливо. Тому, як кажуть, рахунок на табло.
Ярослав Макітра:
Народ орієнтується на політиків яких знає, а не на загальноукраїнську ідеологію
Основні тенденції цих виборів – це, все-таки, демонстрація того, що парламентські вибори в Україні дуже відрізняються від місцевих.Тут виборці надають перевагу не якимось ідеологічним аспектам, а тому, чи знають вони конкретного кандидата, чи ні. На місцевому рівні більшу роль грають особистості та їх впізнаваність. І чим нижче спускається рівень виборів, тим більшою стає ця тенденція. Народ орієнтується на політиків яких знає, а не на загальноукраїнську ідеологію.
Чи були якісь несподіванки?
Денис Богуш:
Головна несподіванка – це явка. Ніхто не думав, що вона буде меншою, ніж 30% у другому і меншою, ніж 40% у першому турі виборів. Таких низьких показників в Україні ще не було. На все інше варто було сподіватись.
Олександр Антонюк:
Думаю, ці вибори стали несподіванкою для штабів кандидатів. Якщо взяти до уваги баланс медійних ресурсів, то у штабі Олега Синютки було кілька телеканалів. Це ресурс, але його не вистачило. Тому я гадаю, що це має стати предметом аналізу політтехнологів у майбутньому. Попередні 15 років Андрій Садовий у своєму штабі мав впливові медіа і переважав опонентів у цьому плані.
Чи можна сказати, що тут телевізор програє інтернету? Ні. Справа у тому, що телебачення стало частиною інтернету. Наприклад, у мене є інтернет-телебачення, але дивлюсь я його, як розумієте, за допомогою комп'ютера чи телефону. Тобто, інтернет поглинає традиційні медіа, які також спокійно до цього пристосовуються. Інтернет зараз ще не може повністю вирішувати такі завдання, як вибори, але при певних підходах він може бути хорошим інструментом.
Ярослав Макітра:
За великим рахунком, несподіванок не було. Усі тенденції читались ще до виборів. Навіть ті показники, які отримала кожна із партій, також були прогнозованими. Те саме можна сказати і про мерів – перемогли ті, хто вважався лідером. Тому говорити про великі сенсації нам не доводиться.
Що стосується результатів «Слуги народу» на цих виборах, то і вони не стали несподіванкою. Ще на стадії висування своїх кандидатів на посади мера різних міст передбачалось, що максимум один-два обласні центри проголосують на представників Зеленського. Вийшло, що жодне місто цього не зробило. Це було прогнозовано, оскільки регіональна політика Володимира Зеленського була провалена ще минулого року, коли протягом кількох місяців, а подекуди і по пів року, на посадах перебували попередники. Ще тоді ми не бачили ясності й чіткості у кадровій політиці президента.
Явка виборців по Україні у другому турі склала менше 30%. У чому причина таких показників?
Денис Богуш:
Низька явка першого туру має дві причини. Коли обирались ради, то низьку явку спровокувала пандемія коронавірусу і загальне розчарування у «зеленій» владі. Дуже багато людей розчарувались у діях і поглядах президента Зеленського та його команди, тому вони «ногами» показали, що вони не хочуть іти голосувати.
Що стосується другого туру виборів, то тут більшу роль зіграв коронавірус. Зараз вже не йшлось про чинну владу, оскільки голосували за мерів, а отже і мотивація йти чи не йти на вибори у людей була іншою.
Олександр Антонюк:
Тут в Україні взагалі існує дуже дивна тенденція: у нас явка на місцевих виборах є набагато меншою, ніж на інших. Такий стан речей дуже красномовно говорить про культуру нашого виборця і кандидатів: і ті, й інші потребують, щоб ця культура зростала. Нашим людям не цікаві «точкові» голосування, вони хочуть ходити на глобальні й вирішувати долю країни, а не міста. Як доказ я можу навести той факт, що явка на місцевих виборах була вищою, коли їхня дата співпадала із парламентськими. Це комплексне недопрацювання усіх політичних сил та інституцій.
Ярослав Макітра:
Це, звісно ж, низька явка. Серед причин я можу відзначити дві основні: розчарування у політиках, бо від Зеленського, очевидно, очікували більшого і зараз є відчуття невиправданості покладених на нього надій, та ситуація, яка склалась із коронавірусом, яка теж впливає на саму явку. Саме ці два чинники вплинули на те, що буквально на пальцях однієї руки можна перерахувати міста, де на другий тур голосування прийшло більше людей, ніж на перший.
Чому, на вашу думку, доволі перспективний кандидат Олег Синютка програв вибори мера Львова Андрію Садовому?
Денис Богуш:
Я слідкував зв їхніми кампаніями і навіть кілька разів був у Львові перед виборами. Я помітив, що Олег Синютка більше говорив про політику, а Садовий – про комунально-муніципальні проблеми Львова. Якщо б Синютка більше тиснув на стратегію Львова, покращення інфраструктури, будівництво нових маршрутів, благоустрій і таке інше, я думаю, він мав би більше шансів стати мером міста Лева. Проте у Садового все дуже «схоплено», у нього є бюджет і саме тому він переобрався, як і більшість мерів по Україні.
Олександр Антонюк:
Що відбулось під час другого туру виборів мера у Львові? Андрій Садовий зумів мобілізувати свій електорат. Причому, частково за допомогою своїх конкурентів. Грубо кажучи, коли мені щось говорять раз – я почув, коли двічі – я задумався, коли тричі – я вже не вірю. Крім того, виборець, який був готовий голосувати за «ЄС» та за «Свободу», банально не прийшов на вибори. Я вважаю, що Руслан Кошулинський, наприклад, щонайменше половину своїх виборців не «притягнув» на виборчі дільниці. Та сама історія трапилась із «Вартою» та іншими політсилами. Тобто, ті, хто голосував за кандидатів, які не пройшли у другий тур, просто не пішли на вибори.
Спрацював той момент, що коли тебе «ображають», то люди стають на твою сторону, так працює психологія
Також, під час кампанії Андрій Садовий мав позицію захисту, тобто він відбивав атаки опонентів. Це, між іншим, була перша його передвиборча кампанія, де він не атакував, а оборонявся. І тут спрацював той момент, що коли тебе «ображають», то люди стають на твою сторону, так працює психологія.
Крім того, протягом останніх півроку Садовий говорив про розвиток міста, а Синютка більше говорив про політику. Умовно кажучи, ви йдете у магазин, аби купити певний товар. Ви спочатку оцінюєте упаковку, а потім зміст, щоб переконатись, що він вам підходить. Плюс реклама вам допомагає зробити вибір на користь певного бренду. От саме цих компонентів не було у передвиборчій риториці Олега Михайловича. Натомість були загальнонаціональні теми. Навіть якщо подивитись на дебати і оцінити завершальне слово, то ми побачимо, що Андрій Садовий говорив про фільтрування води за певною технологією, а Олег Синютка говорив про об'єднання заради майбутнього. От вам і різні підходи.
Ярослав Макітра:
Насправді у Львові багато людей відчувають негатив до діючого мера і його можна було перемогти. Все-таки у нас досі існує запит на «нові обличчя» і певні зміни. Навіть якщо глянути на міста, де діючі мери програли вибори, то їх перемагали саме нові люди, а не ті, хто «вкотре повертався» у політику міста.
Другий фактор – це те, що сам стиль ведення передвиборчої кампанії експрезидентом Порошенком також викликає питання. Вічний пошук «руки Кремля» навіть на місцевому рівні у Львові – це не те, що було треба. Тобто, переведення місцевої проблематики у всеукраїнський контекст було помилкою. Ми навіть з уст Порошенка чули, що «Зі Львова розпочнеться похід на Україну та її відродження». Іншими словами, зміщення акцентів з проблем міста у бік ідеології зіграло злий жарт із кандидатом Синюткою. Зрештою, львів'яни одноголосно підтримують президента на виборах у парламент, але зовсім інша справа, коли мова йде про вибори мера.
