Місцеві вибори 2020-го року в Україні продемонстрували нам дві ключові тенденції: по-перше, люди стають дедалі більш апатичними до політичних процесів та виборів зокрема, а по-друге, рейтинг Володимира Зеленського, на якому й «виїжджала» партія «Слуга Народу», також стрімко знижується.
Ні для кого не секрет, що так звану «монобільшість» у Верховній Раді вдалось утворити винятково завдяки тому, що тоді аж 73% українців повірили у Зеленського. Іншими словами, якби не його особа, то ніхто б не голосував за цей політичний проект. Зараз, як ми бачимо, довіра до президента невпинно падає.
Партія «Слуга Народу» отримала відносно немало голосів: її представники увійдуть майже у кожну з місцевих рад в Україні. Проте такі результати є набагато нижчими, ніж очікував Володимир Зеленський та його команда. Одні вважають, що це поразка і початок кінця політичної сили, інші ж стверджують, що нічого страшного не відбулось і партія продовжить своє існування.
То чому «Слуга Народу» фактично провалила місцеві вибори? Як тепер бути Зеленському і що буде із його партією? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли політолог Микола Спиридонов, політичний експерт Кирило Сазонов та політичний аналітик Олександр Кочетков.
Чому партія «Слуга Народу» отримала так мало голосів на виборах?
Микола Спиридонов:
Я думаю, що причин, чому результати саме такі, дві. Перша – це те, що люди побачили, що партія «Слуга Народу» нічим не краща за інших. Пройшов цей «медовий місяць» і вже зараз бренд не працює так, як працював раніше.
По-друге, як правило, місцеві вибори роблять конкретні кадри: політтехнологи, штабісти і таке інше. «Слуга Народу» в цьому плані провалилась: на місцях працювали доволі слабкі фахівці й не вистачало політтехнологів пристойного рівня, які могли б зробити ці вибори на місцях. Взагалі, таких фахівців мало в усій Україні. За різними підрахунками, дійсно вправних і хороших політтехнологів у нас є 150-300 чоловік. Тому, якщо говорити про місцеві вибори, то звісно, що на кожну раду чи ОТГ складно знайти фахівця достойного рівня, але, як мінімум, до цього треба прагнути. Було таке відчуття, що провладній партії було байдуже до цього.
Кирило Сазонов:
За півтора року президентства Зеленського і за рік «монобільшості» ми не побачили жодних радикальних змін
Особисто я б не говорив про провал на виборах, бо це питання доволі дискусійне. Все залежить від бази порівняння. Якщо порівнювати із рейтингом «Слуги Народу» на парламентських виборах, коли на хвилі популярності президента Зеленського утворилась «монобільшість», тоді так, ми говоримо про провал. Хоча, фактично, ті парламентські вибори радше можна назвати «третім туром» президентських.
Якщо ж виходити із логіки, яку висловлює Олександр Корнієнко, то ситуація інша. Він каже, що раніше у них зовсім не було депутатів у місцевих радах, а тепер «Слуга народу» буде пристойно представлена на місцях і це перемога. Істина тут, як переважно буває, десь посередині.
На фоні інших політичних партій «Слуга Народу» на цих виборах показала середній результат. Вони пройшли майже у всі місцеві ради, майже всюди є фракції.
Причини таких результатів полягають у тому, що у будь-якій нормальній демократичній країні після перемоги на виборах якоїсь партії чи політика, у людей відразу виникають завищені очікування. Всі відразу вимагають змін на краще і якщо народ їх не бачить негайно, рейтинг такої партії чи політика відразу знижується. Цей показник може бути стабільним чи зростати лише в таких країнах як Росія чи Північна Корея.
Також, крім цієї об'єктивної реальності, є ще наша конкретика: за півтора року президента Зеленського і за рік «монобільшості» ми не побачили жодних радикальних змін. Ба більше, ми навіть не побачили різких рухів влади, на які очікували. Від примітивного бажання людей бачити масштабні «посадки», які обіцяв Зеленський, до якихось реформ, які б спростили життя бізнесу, службовцям чи освіті.
Крім того, реакція на коронавірус була не те що слабкою чи сильною, вона була незрозумілою. Так, були якісь щоденні звіти, Володимир Зеленський знімав якісь відео, але частина фонду, який передбачався на боротьбу з пандемією, пішла на ремонт і будівництво доріг. У нас немає якоїсь чіткої стратегії, що ми робимо далі, ні в боротьбі з COVID-19, ні в плані економіки.
І от саме така незрозуміла позиція і відсутність різких дій, яких люди очікували від Зеленського як від несистемного політика, негативно позначились на рейтингу «Слуги Народу». Додайте до цього загальну тенденцію падіння рейтингу правлячої партії у демократичному суспільстві й ви отримаєте причину такого результату голосування на місцевих виборах.
Олександр Кочетков:
По-перше, у нашій політиці завжди працює правило маятника. Він гойдається то в один бік, то в інший. Наприклад, був у нас ліберальний та проамериканський Ющенко, після нього відразу ж мав бути проросійський Янукович. Це така собі політична гойдалка. Із Зеленським все відбулось абсолютно так само: спочатку безумовний кредит довіри до нього особисто і, як наслідок, – до його партії «Слуга Народу», а потім навпаки – розчарування, падіння рейтингів та зниження довіри.
Друга причина – це те, що немає результатів діяльності президента і його команди. На початку ми отримали масу зухвалих обіцянок, які ні у що не переросли, народ розчарувався і от вищезгаданий маятник гойднувся в інший бік. Люди готові голосувати за будь-кого, навіть за попередників, на кому немає де ставити клейма, але тільки не за Зеленського. Це було протестне голосування. Таке ж голосування свого часу було проти Порошенка, зараз же люди протестують проти Зеленського. Ці результати виборів – це форма недовіри до чинної влади.
По-третє, представники Зеленського на місцях продемонстрували аж дві якості: абсолютну неспроможність якось керувати ситуацією, в якій вони опинились, та абсолютну готовність брати участь в корупційних «схемах». При цьому, вони самі нічого запропонувати не можуть, а тому просто вирішили паразитувати на «схемах» своїх попередників. Вони виглядаються такими собі корупційними рантьє. Саме такі речі на місцях викликають величезну відразу. Це не просто недовіра до центральної влади та її представників, які «витворяють» на місцях, це вже відраза.
Що тепер мав би робити Володимир Зеленський?
Микола Спиридонов:
Для початку, Зеленський має тепер зрозуміти, що він не «месія» і не «богообраний», а така ж людина, як і всі інші та його партія вже не має тієї переваги, яку мала раніше. Після такого було б справедливо провести вибори до Верховної Ради, адже ця «монобільшість» у нашому парламенті вже не відповідає позиції виборців. Це було б корисно для нього, навіть якщо б його партія не мала більшості після виборів. У такому випадку пройшов би певний час і стало б менше критики до самого президента і частково були б розділені повноваження. А так у нього більшість у Раді, свій Кабмін і, як наслідок, повна відповідальність за все.
Кирило Сазонов:
Зеленськону слід нарешті починати робити те, чого від нього очікували ще півтора роки тому. Я маю на увазі різкі, жорсткі та потужні реформи
Ми всі чудово знаємо, що Володимир Зеленський не є самостійною особою, яка все робить на власний розсуд. Його оточення має дуже великий вплив на нього, що є швидше «мінусом» для президента. Тому тут все залежить від того, що він хоче отримати. Якщо він хоче спокійно відбути свій термін і потім доживати собі на пенсії в Україні, то Володимиру Зеленському треба будувати відносини з олігархами і отримати гарантії спокійної передачі влади та небідної старості, як у Ющенка. Якщо Зеленський збирається виїхати із країни і провести решту життя на якихось островах, то йому, знову ж таки, необхідно дружити з олігархами і «заробляти» гроші. А якщо він хоче відбутись як політик та увійти в історію України, бути дійсно популярним лідером серед людей і залишитись на другий термін, то Зеленськону слід нарешті починати робити те, чого від нього очікували ще півтора роки тому. Я маю на увазі різкі, жорсткі та потужні реформи.
Якщо врахувати, що виборці «Слуги Народу» – це, в більшості, молодь, треба відповідати на їхні виклики, що йому набагато простіше робити, ніж іншим політикам, через його вік. Йому треба не роздумувати над питаннями, бо справжній лідер не питає свій народ, чого він хоче, а веде за собою в якомусь напрямку. Наприклад, легалізація медичної марихуани та сексуальних послуг – це те, чого хоче молодь. Або ж зробити більше для народовладдя і всією Україною обрати Генерального прокурора. Ну і, звісно ж, реформи в економіці, адже холодильник і телевізор – вічні опоненти і холодильник завжди перемагає. Саме такі речі дійсно зроблять із нього того несистемного політика, якого люди у свій час і обирали. Тут помилятись не так страшно, як зовсім нічого не робити.
Олександр Кочетков:
Я вважаю, що людина не може так переродитись. Можна почати нове життя, але якщо людина зайшла вже аж так далеко по своєму шляху, як Зеленський, то вона вже не в змозі зрозуміти та опанувати ситуацію. Ти тоді абсолютно не розумієш, що робиш не те, не так, не туди ідеш і повертатись вже занадто пізно.
На моє переконання, президент Зеленський, на жаль, і надалі буде думати, що все гаразд, він робить все, що треба, а вороги просто намагаються вставляти йому «палки в колеса». Так триватиме, аж поки вся ця ситуація не обвалиться і не впаде йому на голову. Тобто, я не бачу, що він може щось зробити, бо він зовсім не розуміє, що відбувається в країні. Зеленському почати треба з того, щоб спробувати об'єктивно розібратись у цьому. Не тільки в колі зацікавлених осіб, які будуть йому «підтакувати», а об'єктивно. До прикладу, йому не варто аналізувати провал на місцевих виборах із людьми, які цей провал і організували. Йому слід долучати до аналізу незаанґажованих людей, які будуть йому давати тверезу оцінку і адекватні поради. Але я, на жаль, не вірю, що так буде.
Яке майбутнє чекає на «Слугу Народу»?
Микола Спиридонов:
Як правило, розумні політики та олігархи орієнтуються на наступний електоральний цикл. У нас пройшло півтора року з моменту обрання Володимира Зеленського, значно більше року з моменту обрання сьогоднішнього парламенту і люди вже починають думати, що буде під час наступного електорального циклу. Народ бачить, що рейтинги влади падають. Це саме бачать і учасники «монобільшості», тому якщо не має волі та підтримки, то потроху вся ця партія буде хитатись. Тепер все більше депутатів і ресурсів будуть переорієнтовуватись на інших «конячок». Їх, до речі, доволі багато. Мер Києва Кличко має президентські амбіції, у Петра Порошенка теж вони залишились, Юля Тимошенко – само собою. Думаю, можна назвати 8-10 прізвищ, на які олігархи зможуть зробити ставку і треба буде задіювати багато політтехнологій, аби тримати все під контролем. Це я вже не кажу про регіони, бо зараз ми маємо ситуацію, коли вони виходять з-під контролю центру.
Тому я вважаю, у «Слуги Народу» буде така ж доля, як у СДП(у)О, «Нашої України» та «Партії Регіонів», тобто розвал. Всі президентські партії так чи інакше втрачали свою довіру. Поки що тримається перебрендований «Блок Петра Порошенка», який зараз називається «Європейська Солідарність», але і вона не вічна. Тому я не думаю, що «Слуга Народу» буде якісно відрізнятись у кращий бік від своїх попередників.
Кирило Сазонов:
Якщо «Слуга Народу» хоче зберегтись як партія, то це мають бути як мінімум два окремі політичні проекти
Тут справа у тому, що «Слугу Народу» назвати партією під час виборів і навіть зараз неймовірно складно. Не можуть йти одним курсом дві частини партії, які мають абсолютно різні погляди на цілий ряд питань. Я маю на увазі умовно проукраїнську групу Олександра Корнієнка і такі люди як Максим Бужанський чи Дубінський, які симпатизують Шарію та проросійським силами. Якщо «Слуга Народу» хоче зберегтись як партія, то це мають бути як мінімум два окремі політичні проекти. Зеленський своєю риторикою забрав частину виборців у націоналістів, а частину у відверто проросійських сил. І якщо раніше представникам його партії можна було якось відмовчуватись, то тепер такий номер не пройде. Зараз необхідно чітко висловлювати, що ти будеш робити в економіці, політиці, заявляти свій міжнародний курс і тут, звісно, «Слуга Народу» настільки «збірна-солянка», що їм доведеться розійтись хоча б на дві окремі групи. Одна з них буде умовно орієнтуватись за схід, а інша матиме західний вектор.
Олександр Кочетков:
Немає такої партії, про що ви? Це політична версія Зеленського, яка не має ні ідеології, ні партійної діяльності, ні структури. Це навіть не клуб за інтересами, бо в учасників немає спільних інтересів. До влади прийшли випадкові люди, аби вирішити свої власні питання. Тому жодного майбутнього в «Слуги Народу», на мою думку, немає. Це політичний проект, який робився під Володимира Зеленського, і поки він буде «на вершині», стільки він і буде існувати. А потім він просто щезне без будь-якої згадки.
