У виборах президента України, які відбулись у 2019-му році, взяли участь 62,8% виборців. Кілька місяців потому 49,8% електорату прийшло на дільниці, аби віддати свій голос за кандидатів у депутати Верховної Ради. Це, до речі, стало найнижчою явкою виборців за всю історію України.

25-го жовтня в Україні відбудуться місцеві вибори і експерти прогнозують, що у них візьмуть участь менше 40% українців, які мають право голосу. Також передбачається, що у деяких регіонах цей показник не перевищить 30%. Погодьтесь, цифри далекі від ідеальної країни, де всі громадяни беруть участь у політичному житті держави.

У світі існує багато практик, які заохочують громадян різних держав брати участь у виборах. Так, В Австралії, Бразилії та кількох інших країнах голосування є обов'язковим і неучасть у ньому карається різного роду санкціями – від фінансових штрафів до позбавлення права голосу. В Мексиці, Туреччині та Бельгії голосування є обов'язковим, але санкцій за порушення цього закону не передбачено. Іспанія, Нідерланди, Португалія та Австрія у різний час відмовились від такої ідеї, хоча раніше практикували обов'язковість голосування. Решта Європи, США, Канада і майже вся Азія ніколи не приймали подібних законів.

Також в ряді демократичних і не тільки країн можна проголосувати заздалегідь – до півтора місяця до дня голосування. Це можна зробити через пошту: людині приходить лист із бюлетенем, вона голосує і відправляє його назад. Все для зручностей виборця – тільки проголосуй.

В Україні неучасть у виборах не карається законом і вони у нас також не є обов'язковими. Наші люди можуть сміливо «прогулювати» голосування до будь-якої із рад і максимум, що вони отримають, – це суспільний осуд. Голосування поштою ми теж не практикуємо.

То чому деякі українці ігнорують вибори, які механізми заохочення працюють в різних державах і яким чином можна збільшити явку на виборах в Україні? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли директор Недержавного аналітичного центру Української студії стратегічних досліджень Юрій Сиротюк, Глава Центру прикладних політичних досліджень «Пента» та політичний експерт Віктор Прошкін.

Чому люди свідомо відмовляються брати участь у виборах?

Юрій Сиротюк:

Люди не вірять, що такий спосіб народовладдя дозволяє ефективно впливати на рівень урядування

По-перше, слід зазначити, що явка виборців в Україні є набагато вищою, ніж у розвинених країнах Європи. Тобто, не можна казати, що наша ситуація є екстремальною в цьому плані. По-друге, право обирати і бути обраним – це ключове право кожного громадянина і в Україні, і у світі. І той факт, що його ігнорують, означає лише одне – кризу електоральної демократії. Люди банально не вірять, що такий спосіб народовладдя, через делегування свого права керівництва країною, дозволяє ефективно впливати на рівень урядування. У зв'язку із цим явка на виборах і є заниженою.

З іншого боку, у нас є чимала частина народу, який звик жити в етатистському суспільстві, тобто в «совєцькому» рабстві, де за них все вирішували. Такі люди просто не готові брати відповідальність на себе ні шляхом участі у виборах, ні шляхом несення відповідальності за результати виборів. Бо у нас навіть ті, що голосують, неготові нести відповідальність за свій вибір.

А ще минулі вибори були такою собі дихотомією «старі та нові». Тобто, виборців переконали, що будь-які «нові» будуть кращі, ніж «старі». Люди надали безпрецедентну підтримку Зеленському, як у свій час і Порошенку, і сьогодні люди шоковані своїм вибором вже вдруге поспіль. Тому тепер люди бояться будь-якого вибору.

Володимир Фесенко:

У порівнянні з Європою, Росією чи тим більше США, у нас більше людей приходить на вибори. Щоправда, протягом останніх 7-ми років явка знижується через певні внутрішні причини.

На місцевих та проміжних виборах традиційно не голосує приблизно 50% виборців і це дуже просто пояснюється. Справа в тому, що увага до таких виборів є нижчою, ніж до всеукраїнських, тому й активність людей падає. Крім того, основна частина виборців вважає, що головні вибори в країні – це вибори президента, тому і явка у нас тут найвища.

Також на виборця впливає і загальне розчарування у політиці та політиках. Раніше близько 20% людей взагалі не брали участь у виборах з цієї причини, а тепер цей відсоток зріс. Через війну на сході та кілька криз поспіль щораз більше людей відмежувались від політики і зараз їх близько третина. Ще до цього слід додати 20-25% виборців, які ситуативно розчаровані і мало цікавляться політикою.

Віктор Прошкін:

Народ не впевнений, шо їхній вибір призведе до позитивних змін

Вся причина в тому, шо люди просто розчаровуються у своєму виборі і вони не бачать реалізації своїх надій. У нас, фактично, після кожних виборів становище держави стає все гіршим в економічному плані. Тобто, звичайно в українців є недовіра до державних інститутів, але причина не лише в цьому.

З одного боку, по соціологічних опитуваннях ми бачимо, що 55-60% людей вважають, що Україна рухається в неправильному напрямку. А з іншого боку, ці самі люди не вірять, що після виборів чи зміни влади ситуація покращиться. Народ не впевнений, шо їхній вибір призведе до позитивних змін.

Є держави, які практикують санкції за ігнорування виборів. Такі речі працюють насправді?

Юрій Сиротюк:

Тут є один приклад: первісне слово «політика» означало мистецтво управляти містом, тобто полісом. Тому всі громадяни були змушені брати участь в житті міста і називались «політиками». А тих, хто не хотів цього робити, позбавляли такого права і для них існував політичний термін «ідіот». Тому буває по-різному, але я вважаю, що санкції не надто впливають на свідомість виборців. Іншими словами, хто хоче проголосувати – той проголосує, хто ні – його не «затягнеш» на дільницю.

Володимир Фесенко:

У нас такі ініціативи розкритикували б вщент

Тут все залежить від виборчої системи. Є країни, де голосування є обов'язковим, їх небагато, але таке існує. У таких державах існують штрафи за те, що людина не прийшла на вибори. Більшість теоретиків і практиків критикують таку ситуацію, коли голосування є обов'язковим. Демократія не може бути примусом.

Що стосується голосування поштою, то це сприймається дуже неоднозначно і навіть у Штатах зараз існує конфлікт навколо цього. Якщо є довіра до виборчих процедур, якщо в країні верховенство права, немає традицій зловживання при підрахунку голосів, тоді люди можуть голосувати і через пошту. Хоча зараз, коли конфліктна ситуація у США тільки зростає, ведуться дискусії щодо цього моменту.

А от у країнах, де є дефіцит демократії та ризики фальсифікації результату виборів, є великі підозри, що голосування поштою чи голосування за місяць до дати виборів стануть однією із форм махінацій. Наприклад, у Білорусі нещодавно дуже великий відсоток проголосував заздалегідь і поштою, що з того вийшло – ми знаємо. Схожа ситуація була і в Росії, коли відбувався так званий конституційний референдум.

Тому ставлення до подібних процедур є дуже неоднозначним. Я можу відразу сказати, що у нас такі ініціативи розкритикували б вщент.

Віктор Прошкін:

Така м'яка фіскальна політика багатьох держав привела до того, що до влади знову почали приходити популісти. Тому вони зараз також переглядають ці аспекти, особливо в умовах пандемії коронавірусу.

Але уряди розвинених країн роблять все можливе, аби пом'якшити людям умови життя на карантині. Це і грошові виплати, і деякі інші заходи. І от тоді, коли виборець бачить, що про нього турбуються, він теж буде активнішим, щоб або змінити, або залишити владу, яка є. Тому він піде на вибори і проголосує.

Яким чином можна збільшити явку на виборах в Україні?

Юрій Сиротюк:

Змушувати людей голосувати не можна і це не дасть необхідного результату. Громадянам треба дати можливість повністю реалізувати свій вибір. Я маю на увазі, щоб у випадку помилки люди мали змогу відкликати того чи іншого кандидата. На жаль, у нас ця процедура працює дуже слабо.

Крім того, громадяни повинні врешті зрозуміти, що їхня неучасть у виборах – це не «плюс» для них, а «мінус». Певна кількість електоральних органів все одно буде сформована. Людина, яка нічого не хоче і в усьому розчарувалась, не пішла на вибори, але замість неї пішов хтось, кому заплатили гроші. Тому електоральна втеча завдає шкоду самому виборцю, оскільки вибори – це єдиний час, коли діє абсолютне народовладдя.

Як я вже казав, у світі є загальна криза електоральної демократії. Люди розуміють, що це не працює, тому, на мою думку, нам слід шукати якомога більше механізмів прямої демократії. Громадяни повинні більше брати участь у вирішенні проблем. Ця пострадянська система себе вичерпала. Тому для того, щоб люди почали довіряти, треба зробити кілька елементарних речей: заборонити платну політичну рекламу і жорстко карати за маніпуляцію і ЗМІ. Ми часто говоримо про підкуп виборців безпосередньо, але маніпуляція починається набагато раніше, коли йде тотальна атака на мізки людей через політичну рекламу, замовну соціологію і «чорну» готівку олігархів, яка не обліковується. Тобто, і політичний клас має зробити кроки до цього, і самі люди повинні розуміти, що якщо вони не прийдуть на вибори, то зроблять тільки гірше.

Володимир Фесенко:

Коли людина не йде на вибори, вона втрачає майже єдиний спосіб реально впливати на владу

Людей не треба якось спонукати чи підштовхувати. Про вибори просто треба говорити, демонструвати їхню важливість, але людей не треба примушувати. Необхідно підіймати інтерес до виборів і показувати виборцям, наскільки це важливо для їхніх же інтересів. Люди мають розуміти, як вибір може вплинути на їхнє життя. Треба показати, що коли людина не йде на вибори, вона втрачає майже єдиний спосіб реально впливати на владу.

Віктор Прошкін:

По-перше, я вважаю, що необхідно визначити певний поріг явки, аби вибори могли вважатись легітимними. Це стосується усіх виборів, місцевих у тому числі. Наприклад, у маленьких містечках навіть невелика кількість людей, які прийдуть на вибори, можуть вирішити долю голосування.

По-друге, самі партії повинні максимально чітко доносити до виборця свої ідеї, аби той хотів прийти голосувати. Яскравий приклад – це опитування, яке відбудеться на наступних виборах з ініціативи «Слуги народу». Це, фактично, намагання мобілізувати свій електорат, який прийде і проголосує за цю партію на місцевих виборах.

В загальному, українця можна заохотити до голосування, спілкуючись із ним і проводячи із ним роботу. ЗМІ, в тому числі суспільне телебачення і радіо, мають вести таку собі просвітницьку роботу. Адже голоси тих, хто не прийде, можуть бути перерозподілені, вкрадені і таке інше. У нас сьогодні дуже багато партій беруть участь у виборах і часто різниця між тими, що «пройшли» і тими, що «не пройшли» буде несуттєвою. Тому саме такі голоси можуть вирішувати все.

Роман Гурський, ІА «Вголос»