Між Європою і Росією є «буферна» країна, яка балансує між цими світами. Мова йде про Білорусь. Проте ось уже 26 років на чолі держави стоїть одна людина із диктаторськими нахилами – Олександр Лукашенко. Він твердо управляє державою, балансуючи на вістрі ножа між інтеграцією до Росії та західним світом. Прикладом цього може бути закупівля нафти: раз Білорусь її купує в РФ, іншого разу у США, а інколи навіть у Венесуели.

Нещодавно у цій країні, де обмежена свобода слова і думки, відбулись вибори. ЦВК та інші офіційні джерела включно зі ЗМІ (пам'ятаємо про свободу слова) стверджують, що за чинного президента Лукашенка свої голоси віддали понад 80% білорусів. Його опонентка Світлана Тихановська нібито отримала 9,9% голосів. Проте не все так однозначно: зовнішні джерела говорять про дзеркальну ситуацію, де Тихановська не залишила шансів диктатору.

Схожа позиція і в суспільства, через що по країні прокотились масові заворушення і протести. Диктаторський режим, що зрозуміло, не гребував такими методами «врегулювання» ситуації як побиття активістів, їх затримання і навіть стрілянина гумовими кулями. Наразі мова йде про 213 затриманих осіб, десятки травмованих і одного вбитого. Поки що ці акції ніби не загрожують чинній владі, проте люди, все ж, «підняли голову» і б'ються за справедливість.

То чи переживе Білорусь «Майдан», якою може бути альтернатива «вічному» Лукашенку і яка роль сусідньої Росії у цих процесах? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін, Експерт програми «Міжнародна і внутрішня політика» Українського інституту майбутнього Ігор Тишкевич та журналіст і політексперт Юрій Грицик.

Білорусь вже 26 років живе під диктаторським правлінням Олександра Лукашенка. Як країна переживе такий «Майдан»?

Юрій Грицик:

Нинішні події в Білорусі, чим би вони не завершились, в будь-якому випадку сприятимуть зближенню Мінська і Москви. Я б розглядав два сценарії. Перший: якщо Лукашенко не застосовуватиме тотального насильства щодо мітингувальників, то найімовірніше йому поступово вдасться звести протести до мінімуму і залишитися при владі. Але в цьому випадку легітимність його правління дуже серйозно похитнеться як в очах власних співгромадян, так і на зовнішньополітичній арені. Адже кров є кров, скільки б пролито її не було. За таких обставин у «бацьки» не залишиться іншого виходу, як шукати розради в обіймах Кремля. Адже державні інституції почнуть слабнути, довіра громадян, у тому числі і силових структур до свого кумира похитнеться і ревізуватиметься. Захід, який і так уже 26 років дивиться на Білорусь, як на зменшену копію «імперії зла», намагатиметься ще більше ігнорувати «останнього диктатора». Бо я особисто не вірю в конспірологічні теорії, що, мовляв, американська нафта, яка напередодні надійшла у Білорусь – це один із способів підтримати «бацьку» у його протистоянні з Росією. Упродовж десятиліть свого диктаторського правління Лукашенко не раз фліртував із Заходом і той йому ситуативно, але радо підморгував. Відтак на цьому тлі у білоруського президента буде лише один вимушений «союзник» – звісно ж, Росія.

Другий: якщо Лукашенко вдасться до неконтрольованого насильства і намагатиметься залити протести кров'ю, то його цілком може очікувати доля Януковича – можливо, навіть у кращому випадку. Але тоді на Білорусь чатує інша загроза – безвладдя і хаос. Країна, яка понад чверть століття жила у непорушній і дуже жорсткій диктаторській вертикалі, може опинитися у ситуації значно гіршій, аніж постмайданна Україна. Брак управлінців із сучасним демократично-економічним мисленням, небажання і невміння білоруської політеліти брати на себе відповідальність у критичній ситуації, призведе до ризику повної втрати управління державними процесами. Так звані нові обличчя зі «Слуг народу», якими б вони не були, у цих обставинах можуть видатися «гігантами думки» у порівнянні з тими, хто намагатиметься приборкувати ситуацію у Білорусі після падіння Лукашенка. Зрозуміло і очевидно, що цим на повну скористається Росія, яка охоче протягне «братню» руку допомоги «сябрам» і врешті остаточно поглине їх у свою орбіту. Зрештою, з великою імовірністю можна говорити про те, що це і є її кінцевий стратегічний задум.

І щодо українського бачення подій в Білорусі. Звісно, усім нам дуже хотілося б бачити білорусів як майбутніх стратегічних партнерів у форматі, наприклад, омріяного багатьма балто-чорноморського союзу. Але ми маємо розуміти, що наразі Інтермаріум – це ще не близька перспектива. Підтримати морально наших білоруських друзів – однозначно так. Але розпочинати у цій ситуації власну гру, будучи ослабленими на всіх фронтах, – було б щонайменше недалекоглядно. Ставки у цій ризикованій геополітичній грі лише зростатимуть, а ми, м'яко кажучи, не готові до того, аби на кін поставити останнє.

Олег Соскін:

По-перше, там наразі немає ніякого заколоту чи перевороту. Це просто масове повстання, яке пов'язане із тим, що на чолі країни стоїть диктатор-людожер, який захопив владу і масово вбиває своїх громадян. Кожна людина має право на повстання, коли вона не може себе захистити від бандитів на чолі своєї держави. Тому це нормальний процес.

Проте, всім зрозуміло, що ця банда не віддасть владу, де ви бачили, щоб КДБ таке колись робив? Тому Лукашенко сказав, що він готовий до «великої крові», що фактично означає громадянську війну. Зараз він не відмовиться від влади, він нікого не боїться. Тому в реальність може втілитись найгірший сценарій – громадянська війна. Вона довго не триватиме, але може бути дуже кровопролитною.

Щоправда, Олександра Лукашенка все одно повалять. Зараз події в Білорусі дуже нагадують ситуацію зі Слободаном Милошевичем у Сербії.

Ігор Тишкевич:

Станом на сьогодні ці протести не ведуть до зміни влади в Білорусі. Зверніть увагу на те, що люди, які закликали суспільство виходити на вулиці, фактично «злились». Через це усі ці заворушення є доволі хаотичними і нескоординованими, але вони є масовими. Тому я вважаю, що протягом найближчих трьох тижнів влада буде йти по «силовому» сценарію, а потім протягом найближчих 2-х років буде відбуватись політична трансформація самої Білорусі. І це зумовлено не так диктаторськими схильностями Лукашенка, як банальним інстинктом самозбереження влади.

Ці вибори показали, що поза системою комунікації між владою і суспільством знаходиться близько мільйона осіб. Це міський середній клас та молодь. Тому або влада змінює політичну систему так, що ці люди стають частиною державної системи, або держава впаде у дуже глибоку політичну і суспільно-економічну кризу.

Чи є альтернатива Олександру Лукашенку?

Олег Соскін:

Альтернативи немає, це зрозуміло. Після диктатора і тирана, на жаль, суспільство завжди вирує і революція починає «їсти своїх дітей». Такою є логіка всіх тоталітарних режимів: чим потужнішою була диктатура, тим важче потім народу повертатись до нормального демократичного життя.

Я вважаю, що Лукашенко приречений. Але після нього в Білорусі настануть дуже складні часи. Хоч це і невелика країна, проте її буде дуже серйозно «рвати». Це ніби організм був замороженим або падав у анабіоз, а тепер починає приходити до тями. Тіло болить, але кров починає знову рухатись по судинах. От так само себе почуває країна, яка перемагає диктатуру. Тому, на жаль, в Білорусі буде дуже багато зіткнень, сутичок і протиріч, це природний процес і з тим треба змиритись.

Ще одна їхня проблема полягає в тому, що вони знаходяться на межі між Московією та Європою. Тому в державі є різні сили, навіть комуністи, і ці процеси відновлення будуть дуже важко проходити.

Ігар Тишкевич:

З точки зору можливості контролю над ситуацією, ні. Тут питання навіть не в особі, а в самій системі. Але загалом є декілька варіантів існування Білорусі без Лукашенка у такому, назвімо, «постдиктаторському» вигляді. Тут можна починати від «палацового перевороту» до біологічної смерті Олександра Лукашенка. Один із таких варіантів, мені здається, відбудеться протягом найближчих 12-18 місяців, бо Білорусь стає на шлях трансформації.

Яка роль Росії у цих процесах?

Олег Соскін:

Звичайно, що Росія доклала свою руку до цих протестів, бо Лукашенко їм теж уже набрид. Він бере гроші в Путіна, за які, наприклад, побудували атомну електростанцію. Також, РФ дає Білорусі нафту й газ, відкрили їм ринок і таке інше. Тобто, Лукашенко на всі 100% користувався російськими послугами, товарами і грошима, але постійно «крутить носом» і ніяк не піддається повному впливу Путіна. До того ж, в країні діють і антимосковські сили, але всім їм разом Лукашенко вже просто набриднув.

Тому не можна казати, що у цих протестах винна чиясь рука зовні, в цьому винен лише Лукашенко. Але дуже багато політиків зрозуміли, що тут можна «ловити рибу» і користуються цим.

Ігор Тишкевич:

Росії вигідно, щоб Лукашенка усунули, або щоб його влада стала слабшою. Москва буде продовжувати тиснути на Мінськ щодо питань інтеграції. Нова влада може бути більш лояльною до РФ, тому Росія активно «розгойдує» ситуацію через ЗМІ.

Роман Гурський, ІА «Вголос'