Нещодавно Президент України Володимир Зеленський заявив, що зробить ісламські свята Курбан-Байрам та Ураза-Байрам державними святами в Україні, а в Києві зведе нову велику мечеть. Цікаво, що він не зазначив жодних інвесторів чи меценатів для цього будівництва. Тому, вочевидь, все інвестуватиметься із кишені платників податків України.

Така заява викликала неоднозначну реакцію суспільства, як мінімум тому, що Курбан-Байрам передбачає жертвопринесення. Одні кажуть, що це необхідна ініціатива, адже таким чином ми підтримаємо кримських татар і зможемо піднімати питання Криму на міжнародному рівні. Інші обурені тим, що за їхні гроші побудують релігійну установу, яку вони навіть ніколи не відвідають, оскільки переважна більшість українців – християни. Треті вважають, що це намагання влади стерти етнічну приналежність нації для подальшого її розколу. Четверті ж взагалі побачили у цій затії комплекс меншовартості українців. Мовляв, ми готові вшановувати все чуже, абсолютно забувши про своє.

То чому Володимир Зеленський зробив таку заяву, чи дійсно має тут місце комплекс меншовартості українців та які наслідки такої політики можуть на нас чекати? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли громадський діяч Юрій Хорт, історик Андрій Ніцой та громадський активіст Дмитро Корчинський.

Яка мета таких дій Володимира Зеленського?

Юрій Хорт:

На мою думку, все це відбувається лише тому, що Зеленський не має якоїсь етнічної прив'язки до українців. Коли він тільки балотувався у президенти, ми побачили, що у нього немає навіть якоїсь самоідентифікації. Тому, якщо оцінювати його роботу, то відразу зрозуміло, що він себе не позиціонує як українця. Він усвідомлює народ України як механічну спільноту людей, яка проживає на певній території. Президент вважає, що ця спільнота не має спільної історії, а це просто група людей різних віросповідань та походження, яка залишилась на території колишньої УРСР через розвал Радянського Союзу. Саме тому для нього абсолютно не принципово, для кого будувати мечеті, для кого церкви і якого патріархату.

Зараз у Києві вже будується одна велика мечеть і я вважаю, що у нас немає стільки вірян, аби їх двох заповнити. А щодо будівництва релігійних споруд, то це вже стало поганою звичкою нашої влади. Кожен можновладець через власні інтереси та ідеологічні переконання вважає, що він може спокійно взяти кошти громади, яка на 85% складається з українців, і побудувати будь-що. Наведу приклад: у 2010 році Володимир Гройсман зініціював реконструкцію вінницької синагоги за кошти міста. Її відновили, але зараз, у 2020-му році, вона знову перебуває у жалюгідному стані. Ба більше, це приміщення громада вже 5 років здає в оренду різного роду магазинам. Споруда по документах є релігійною, на неї розповсюджується відсутність оподаткування, але при цьому через суборенду там працює магазин одягу, банк і тому подібні установи. Тобто, те, що будується для релігійних громад за державний кошт, не завжди ними цінується. Мені здається, що подібну долю може повторити і вказана мечеть.

Андрій Ніцой:

Відбувається подальше розмивання ідентичності української нації

По-перше, таким чином відбувається подальше розмивання ідентичності української нації. По-друге, Володимир Зеленський заграє з мусульманським світом і з країнами ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти) та Туреччиною. На переговорах на будь-які теми із країнами мусульманського світу, у Зеленського, як він собі думає, буде позитивний бекґраунд відроджувача магометанства в Україні.

Ну і по-третє, це певне загравання із кримськими татарами і прокачування теми Криму, що може бути використане у переговорах із Російською Федерацією, яка окупувала півострів з усіма політичними наслідками, у тому числі й двосторонніми відносинами Україна-Росія. А ще РФ стає все більш магометанською країною, тому можливо, що тут теж є якийсь посил.

Дмитро Корчинський:

Я думаю, що це така собі кримськотатрська політика. Вони собі десь сиділи, «сушили голови» і вирішили, що тепер будуть таким чином задовольняти кримських татар.

Взагалі, тему Криму необхідно постійно піднімати, адже півострів окупований. Власне, той факт, що там пригнічують українців, нікого у Європі не цікавить. А те, що там пригнічуються кримські татари – це викликає інтерес і співчуття у країн Євросоюзу. Також це предмет розмов серед них і Україна може це використати собі на користь.

Як на це мало б реагувати суспільство?

Юрій Хорт:

Особисто я вважатиму абсолютно справедливим, якщо решта громадян України, окрім мусульман, обуриться на такі рішення. Ми і так неефективно витрачаємо державні гроші, а в даному випадку кошти платників податків, переважна більшість яких є представниками інших релігій, підуть на задоволення інтересів зовсім невеликої групи людей. Йдеться, нагадаю, ще й про землю у центрі Києва, яка сама по собі є дуже дорогою. В Україні є ще маса інших релігійних течій, чому б не звести там храми для них? Мені здається, що українських язичників різного толку є набагато більше, ніж мусульман.

Тому я вважаю, що реакція народу буде негативною. Виходить, що за кошти етнічної та релігійної більшості зведуть культову установу релігійної меншості. Такого немає навіть у Європі, де на права релігійних меншин дуже звертають увагу. Там подібні речі робляться за кошти самих вірян. Таке рішення Володимира Зеленського перевершує навіть толерантну Європу.

Андрій Ніцой:

Наше суспільство дуже розшароване. Ми не можемо говорити про єдиний український організм. Ми – постколоніальна нація з усіма негативними наслідками. Тому в нас є значна частина населення, яка завжди або майже завжди залишається байдужою до питань національної ідентичності та українських традицій, в тому числі й християнських.

Активна частина людей, питомо українська, щонайменше буде здивована і у таких людей виникнуть запитання, навіщо це робиться у країні із давніми православними традиціями. Причому під терміном «православ'я» я маю на увазі не лише християнську традицію, а, власне, давні українські вірування. Справа в тому, що візантійське християнство непогано мутувало під впливом давніх українських традицій. Відомо, що значна частина сучасного православного обряду пов'язана із дохристиянськими звичаями.

Дмитро Корчинський:

Що стосується мечетей у Києві, то насправді є одна мечеть на «Татарці» і вона є «прокадирівською», тобто промосковською. Інша знаходиться на Дегтярівській, це ісламський культурний центр, побудований на арабські гроші. Саме тут збираються проукраїнські мусульмани, а імам цього храму родом з Донецька, який був змушений покинути своє місто, бо окупанти мали намір його вбити.

Я думаю, що позаяк Україні потрібно спиратися на мусульман північного Кавказу і кримських татар у питаннях того ж Криму, то ісламський напрямок політики для нас є вкрай важливим. Тому вважаю, що люди це зрозуміють. Інша справа, що влада будує мечеть, а водночас періодично проводить обшуки в проукраїнській мечеті. Такі «наїзди» виглядають дуже у московському дусі. Тобто, як завжди, українська політика є непослідовною, у тому числі і в ісламському питанні.

Тобто, на вашу думку, у таких рішеннях є комплекс меншовартості українців?

Юрій Хорт:

Я думаю, що просто громадськість широко про це не знає. Тому тут не так йдеться про комплекс меншовартості, як про суспільну байдужість. Саме через байдужість мас розпочинаються усі зловживання, в тому числі й корупційні та подібні на цю заяву Зеленського. А що стосується саме меншовартості, то у певній мірі вона тут теж має місце, але у цьому випадку не так масштабно.

Андрій Ніцой:

В принципі, мечеть і вшанування пророка Мухамеда я би не назвав героїзацією чогось іншого чи чужого. Я, все-таки, наполягаю на тому, що головна мета, яку переслідував Порошенко і продовжує переслідувати Зеленський, це розмивання національної ідентичності українців. Тут, мені здається, владі байдуже, чи йдеться про іудаїзм, чи магометанство, чи космополітизм, чи прийняття нетрадиційних сексуальних орієнтацій та гендерних новацій. Тому головне для них – це у будь-який спосіб стерти нашу національну свідомість, у тому числі й через святкування мусульманських свят і будівництво мечетей.

Якими можуть бути наслідки такої політики?

Юрій Хорт:

Я вважаю, що у багатьох законах України присутня диспропорція. Це стосується навіть трудового законодавства, де стаття №2.1 декларує відсутність дискримінації. Але якщо вникнути в цю статтю, то ми бачимо диспропорції на користь меншин. Це, до речі, практика, яка походить із заходу. Меншини, у тому числі й релігійні, і люди, які їх лобіюють, намагаються створити собі додаткові права у всьому. Наше законодавство, як і демократія в цілому, гарантує право більшості з урахуванням голосу меншості. У нашому ж випадку, всі підкоряються інтересам меншості. Тому вся ця історія – це загроза демократії як такій.

Другий момент полягає в тому, що у нашої країни немає самосвідомої більшості. Її намагаються розмити у культурному плані та знищити її ідентичність, а це вже негативно для нашої національної безпеки. Якщо українці будуть себе усвідомлювати багатонаціональним етносом чи народом, то тоді постане питання «а яка різниця, у якій країні жити?». Людям буде байдуже, жити в Україні, Росії чи будь-якій іншій країні, а окупація нам не буде здаватись трагедією. Якщо у нас немає української національної держави, то який зміст за щось боротись? Те саме стосується і мови. Якщо ми не українці по крові, а «збірна» людей різної національності та етнічності, то у людей просто зникає бажання захищати свою країну.

Андрій Ніцой:

Коли влада в країні не має чіткої, послідовної та зрозумілої національної державницької політики, то вона своїми будь-якими діями буде відвертати від себе електорат. Саме так зараз робить і Володимир Зеленський зі своєю командою. Тому наслідком такого рішення, про яке він заявив, буде те, що значна частина українців цього не зрозуміє або розчарується у такому лідері. Ті, хто його не підтримав на президентських виборах, і ті, хто підтримував, не бачили у програмі кандидата в президенти позицій про посилення іновірства в Україні. Те саме стосується і всієї партії «Слуга народу», за яку теж хтось голосував, а хтось ні. Ніхто із них не декларував будівництва ісламських мечетей за державний кошт. Тому ця розбіжність слова і діла може дуже негативно вплинути на рейтинги діючої влади. Чому до Зеленського виникли питання по землі? Суспільство дуже об'єдналось проти рішення продати землю. Тепер нам пробують нав'язати подвійне громадянство, яке дозволить іноземцям фіктивно купувати більше землі. Те саме відбувається і зараз: розбіжність слів та вчинків. Наголошую: не було у передвиборчих програмах обіцянки продавати землю чи будувати мечеті за гроші платників податків, а фактично це й відбувається.

А що стосується нас як нації, то частина суспільства мобілізується, відчувши загрозу національній ідентичності, мові, традиціям тощо. Інша, більш плюралістична та ліберальна частина людей, сприйме це все як речі, які не стосуються їхнього повсякденного життя і буде нейтральною.

Дмитро Корчинський:

У нас наслідки кожного політичного рішення є плачевними. Оскільки приймають ці рішення абсолютно некомпетентні люди і, як правило, люди з антиукраїнським налаштуванням, то тут все зрозуміло. Безсумнівно, наслідки і цих рішень будуть негативними. Навіть якщо з певного боку такі речі можна вважати раціональними, то з іншого боку може все вийти, як завжди.

Що стосується нашої конкретної ситуації, то цю ж мечеть можуть збудувати, а потім передати «прокадирівському» імаму і вона стане черговим центром антиукраїнської пропаганди. Це буде ще одна мечеть «московського патріархату».

Роман Гурський, ІА «Вголос».

Довідка «Вголосу»

Свято жертвопринесення Курбан Байрам (або Ід аль-Адха) є частиною мусульманського обряду паломництва в Мекку. Відзначається свято в долині Міну поблизу Мекки в 10-й день 12-го місяця мусульманського місячного календаря Зуль-хіджа і триває 2-3 дні. Оскільки дата свята залежить від місячного календаря, в різних країнах дні святкування можуть відрізнятися.
Звичайно, не всі мусульмани можуть здійснити хадж до Мекки, брати участь в головному святі мусульман і в священному місці особисто принести жертву, тому канони ісламу наказують мусульманам виконувати кульмінаційну частину обряду не тільки в Мецці, а всюди, де можуть виявитися мусульмани.

Святкувати день жертвопринесення, навіть якщо це не відбувається в Мецці, починають з самого ранку. На світанку мусульмани йдуть в мечеть для ранкової молитви, але спочатку необхідно зробити повне обмивання, вдягнути новий і охайний одяг, по можливості намастити себе пахощами. Після закінчення ранкового намазу (молитви) віруючі повертаються додому, а потім, за бажанням, збираються групами на вулиці або у дворах, де співають хором славослів'я Аллаху (такбир). Потім вони знову відправляються в мечеть або на спеціально відведене місце, де мулла або імам-хатиб вимовляє проповідь.

Після закінчення проповіді мусульмани йдуть зазвичай на кладовище молитися за померлих. Повернувшись з кладовища, приступають до жертовного обряду, на знак готовності служити Богу. Для принесення жертви мусульмани спеціально відгодовують вибрану тварину.