Нещодавно мені потрапила на очі книга Бента Флівбьорга «Мегапроекти та ризики. Анатомія амбіцій».

Викладені там факти дуже цікаві для аналізу результатів проекту «Велике будівництво». Його активно критикує опозиція, а влада вважає флагманом.

Варто зазначити, більшість успішних країн вкладається в інфраструктуру та реалізовує великі проекти. Серед прикладів – Китай з проектом «Поворот китайських рік» та анонсована Президентом Джо Байденом програма відновлення інфраструктури та будівництва доступного житла.

Бент Флівбьорг критикує мегапроекти з точки зору бізнес-логіки з притаманним для неї акцентом на графу «витрати та доходи». Такий підхід не враховує певних суспільних благ, які не можна виміряти економічно. Такими, наприклад, є збільшення престижу населених пунктів, покращення взаємодії між населенням, доступ до послуг.

Флівбьорг надає цікаву статистику, яка показує: навіть у розвинутих країнах вартість реалізації проектів є більшою, ніж планувалося на початку. Головна причина – втілення нових рішень у процесах.

Поглянемо на наведені цифри на прикладі скандинавських країн.

У 1991 році об'єм інвестицій у Ересунський міст-тунель між Швецією і Данією оцінювався в 11,7 млрд датських крон для проекту і 3,2 млрд датських крон для під'їзних шляхів з боку Данії. Реальна вартість цих шляхів, закінчених у 1998 році, становила 5,4 млрд датських крон — 68% перевищення планового бюджету. В 2000 році, на час відкриття проекту, затрати в сумі склали 14.8 млрд датських крон. Це лише сторона тунелю з боку Данії.

У Швеції затрат додав тунель в Мальмо вартістю 7 млрд шведських крон. Так званий міський тунель не був запланований спочатку. Під час будівництва вирішили з'єднати Мальмо через Ересун з Данією.

Флівбьорг вважає, що такі неточності пов'язані з тим, що ми живемо у суспільстві ризиків, де ризикувати престижно. Проблемою такого підходу є те, що часто у жертву приноситься комунікація і інституційні механізму.

Власне, критика «Великого будівництва» і є прикладом того, що комунікація працює. Приклад – заява голови «Укравтодору» на онлайн-форумі "Ukrainian Transport Infrastructure Week" про те, що іде робота з пошуку додаткового фінансування. Серед інструментів – збільшення акцизу на автомобільний газ і детінізація ринку пального.

Щодо економічних наслідків проекту. Флівбьорг пропонує замінити принцип EGAP (Everything goes according plan/Усе йде за планом), який використовується в оцінках Світового банку, на принцип "MLD" (Most likely development/Найбільш вірогідний розвиток). Логіка принципу MLD у тому, що під час планування проекту з'совуються найбільш найбільші ризики та точки, де ці ризики можуть втілитися. Далі іде пошук менш ризикованих альтернатив.

Основний висновок з книги «Мегапроекти та ризики» — ризикувати потрібно. Головне – налагодити систему відповідальності між державними органами, залученими експертами, громадськістю та приватними партнерами.