Чудово, що ми бачимо діри нашого управління та стійкості тоді, коли накрило увесь світ. У порівнянні з тими, хто учора були лідерами, ми почуваємося прекрасно.

Вони падають. А ми просто не ростем. Вони стресують. А ми звикли.

У оптимістичному сценарії ми можемо вийти дуже сильним суспільством з новими цінностями, здатностями до прориву та з пролікованими травмами.

Про цінності.

Пандемія може сильно змінити цінності.
Мені здається, що на противагу культу споживання та «понтам» має прийти скромність і оптимізація.

Іншими словами, лідери думки мають показати: гречечка з редискою це не менш круто, ніж ніотаморі — суші з оголеного тіла.

Таким чином, буде менше приводів для стресів, викликаних загостреною нерівністю після карантину.

Для масмедіа з'являються нові можливості — творити, продюсувати героїв не лише з експертних пулів і бізнес-тусовок. Мобілізаційна економіка неможлива без культу людей з реального сектора — водія, який підвозить лікарів; співробітника жеку, який стежить за вчасним вивозом сміття; поліцейського, який розслідує справи; і звісно — науковців і медиків.

Про здатність використати час.

У 2014 році так не трапилося. Учорашніх героїв майдану та АТО залучили у Верховну Раду. Проте нової естетики політики вони не створили. А деякі навіть дискредитували її.

Проте я щиро радію, що помилки нашої системи влади проривають і стають очевидними зараз в умовах світової пандемії, а не у ситуації стратегічного наступу російських військ із завдаванням ударів з літаків по наземних цілях під стурбовані відписки західних партнерів.

Про проліковані травми.

У нас є нарешті ситуація, де люди можуть проявити себе у виборі. І другорядні речі стають неважливими. Інтелігентний російськомовний франт може виявитися таким же крадієм і мародером, як і патріот у вишиванці. Два медики, які по-різному ставилися до Майдану, можуть разом витягнути важкохворого.

Дискусії про історію можуть замінитися на обговорення того, яку медицину та науку будувати треба. І слово матимуть не лише теоретики, але і польові командири світу пандемії.

У такому світі ми розумітимемо: на ідентичностях хочуть грати, щоб вирішити свої проблеми. Однак ми побачили наших «старших» — і Москву, і Захід, у 2014 і зараз. Наша задача — вижити і стати сильними. І ми по-дорослому розуміємо: такі ми незручні всім. А от нам сила потрібна!

Апокаліпсис прийшов. Але Апокаліпсис — це всього лиш «одкровення». Навіть не судний день.

Історія знову дає усім нам фору. Чомусь любить матінка Земля цих веселих і добрих людей, які живуть на території, що зветься Україною.