У середу, першого квітня, соціологічна група «Рейтинг» опублікувала цікаву соціологію (перевіряв, соціологія не жартівлива). Виявляється, 56% опитаних вважають реакцію президента В.Зеленського на загрозу розповсюдження коронавірусу в Україні ефективною, 30% – дають протилежні оцінки. Фейсбукстрічка обурюється діями влади, а люди продовжують довіряти Зеленському. Чому так? Спробуємо розібратися.

«Засідання у масках» — час Х

Засідання Верховної Ради 30 березня нагадувало Апокаліпсис. Дмитро Разумков, що кашляє. Нестор Шуфрич, який нагадує: маски діють обмежений час. Саме з цього дня я пропоную робити справжній відлік зміни політичного дискурсу в Україні.

Дослідник Джорджо Агамбен, досліджуючи відносини влади та індивіда в екстремальні часи, вводить поняття «надзвичайного стану». В умовах «громадянської війни у світовому масштабі» (кожен сам за себе, як показує пандемія), надзвичайний стан (вживаємо його не в юридичному значенні, а буттєвому) з тимчасового засобу перетворюється на дієвий інструмент політики.

Тому і так абсурдно було чути заклики деяких депутатів закінчити засідання о 23:59 30 березня – у рамках визначеної законом календарної доби, відведеної для позачергового зібрання парламенту.

Пандемія та незрозумілість світу після загрози нагадує нам світ, коли словосполучення «надзвичайний стан» було вжито вперше – 8 липня 1791 року у революційній Франції.

Саме «доцільність» як інструмент показує нам основну зміну політичного дискурсу, яка політично зафіксувалася 30 березня 2020 року.

Вітаю, ми живемо в надзвичайному стані без його оголошення. Дивимося далі соціологію «Рейтингу»: 58% опитаних вважають запроваджені владою заходи щодо боротьби з коронавірусом оптимальними. 28% взагалі стверджують, що вони є занадто м'якими. Лише 6% переконані, що заходи є надто жорсткими. І ми тут не перші такі – з 2 серпня 1914 до 12 жовтня 1919 року основні функції влади у Франції були по факту передані виконавчій владі в рамках дій про надзвичайний стан.

Іншими словами, народ готовий до «доцільності». І поводить себе цілком у рамках історічних аналогій.

Надзвичайна ситуація та державна казна

Основними причинами скликання засідання Верховної Ради 30 березня називалося декілька. По-перше, голосування так званого «антиколомойського» закону. По-друге, відкриття ринку землі. Такими є дві вимоги МВФ.

Трішки далі в порядку денному стояло ще два питання – призначення нових міністрів. Так, у розпал карантину в Україні під питанням виявилося дві важливі сфери – охорони здоров'я та фінансів.

Володимиру Зеленському та Денису Шмигалю потрібно було створити максимально дієву структуру реагування на кризу. Щодо ексміністра Ємця – ще за декілька днів до 30 березня стало відомо, що він намагається уйти з посту голови МОЗу. Ризики великі. З ексміністром фінансів Ігорем Уманським ситуація значно цікавіша. Очевидно, що запрошеним він був як досвідчений фінансист, який рятував українську економіку в розпал кризи 2009-2010 року. Уже на наступний після засідання Ради день у інтернеті з'явилися цікаві документи: замість презентації антикризового плану Ігор Уманський займався зняттям голови ДПС Сергія Верланова та голови ДМС Макса Нефьодова. Обидві посади є досить вагомими за українськими мірками. Проте основне питання полягає у тому: чому в пріоритет ставилося поставити своїх людей на ці місця. Причому, очолили би ДПС і ДМС у випадку успіху Уманського, люди, які не брали участь у відкритому конкурсі.

У чому була основна загроза кулуарної ротації голів ДПС і ДМС, яку планував ексміністрфнансів? В умовах кризи саме безперебійне наповнення бюджету дозволяє отримувати ресурс для виплат медикам і безробітним, на закупку апаратів штучної вентиляції, на створення пільг для підприємців. Попри значне уявлення, держава – це не просто «мама із великим мішком грошей». І будь-які перестановки з метою встановлення схем приводить до того, що баланс втрачає уся фінансова система держави.

Власне, ситуацію зі спробами Уманського зробити кадрові перестановки добре сформулював психолог Олег Покальчук у інтервю «Українській правді»: «Усі диктатори були досить самовідданими. Я не кажу про їх моральності або соціальної етики. Кожен з них щиро і фанатично вірив у те, що робить. А український диктатор — він же першим ділом полізе в бюджет». Іншими словами, дуже ймовірно, що саме неможливість по-тихому поставити своїх людей на пости ДПС і ДМС, як це було у більш ситі, безтурботні часи, і змусили міністра фінансів стати колишнім.

Особливістю надзвичайного стану (у політичному, а не юридичному значенні) є необхідність у відповідальності. І наразі основна відповідальність за ситуацію в країні – на Денисові Шмигалю та Володимирі Зеленському. В силу конституційних повноважень і політичної традиції.

Смута та сильна рука

І останнє, але не найменш цікаве питання – чи буде в Україні сильна рука.

Посилення ролі Арсена Авакова у часи кризи, пов'язаної з пандемією є «вимушеною необхідністю».

Особливістю України є те, що найбільше асоціацій із «сильною рукою» викликає не офіцер спецслужб, як у Росії. І не військовий генерал – досвід Латинської Америки. Ні. В Україні так склалося ще з часів Леоніда Кучми — МВС має чи не найбільш чітку і дієву вертикаль серед усіх інших державних інститутів.

Для диктатури у класичному розумінні наразі не бачу передумов. А ось щодо спроб скористатися «надзвичайним станом» для залякування опонентів – будь ласка. Жирною ластівкою, яка віщує такі бажання, є звернення Андрія Єрмака до СБУ та ДБР щодо інформації, яку оприлюднив Лео Герос.

Залякування депутатів не дасть своїх плодів. А ось наявність власного політичного в'язня гратиме лише на руку Володимиру Зеленському.

Можливості

Для України смутні часи епідемією є гарною можливістю мобілізувати народ для досягнення великих цілей. Також на державному рівні потрібно осмислити «історію успіху». Символом людини, яку варто наслідувати, має стати не корумпований чиновник, не суддя з кількома баночками доларів, а люди реальної праці. Лікар, який рятує людей. Поліцейський, який власноруч знищує фармацевтичну мафію. Прикордонник, який викриває канал контрабанди та відновлює закони.

За Агамбеном, надзвичайна ситуація дає можливість побачити слабкості системи та мобілізувати суспільство на їх подолання. Здається, гарний час для трансформації політичного моменту.