Тема «відкриття ринку землі» в Україні досить глибоко розорана у численних дискусіях. Були серйозні аргументи як за, так і проти. І зваживши кожен з тих, що прозвучали (економіка, екологія, соціологія), здається, сьогодні важко однозначно та категорично прийняти якусь одну позицію.

А відтак слід розширити межі дискурсу, зваживши на ті чинники, які чомусь стабільно залишаються дещо осторонь дискусій. Найголовніший з них – це відсутність в Україні правової держави. Тобто, можна сказати, що відверте нехтування не лише духом, але й буквою закону увійшло у систему. Зайве навіть нагадувати – і в державному управлінні, і в правоохоронно-судовій системі, і в місцевому самоврядуванні, де разом з тенденцією до децентралізації відкривається усе більше можливостей для відвертого плюндрування закону. Не кажучи вже про мораль та справедливість.

Найбільш тривожним є те, що чи не жодна з проведених чи задекларованих реформ насправді жодним чином не наближає нас до побудови правової держави. Здебільшого впроваджуються лише формальні зміни, зокрема пов’язані з комп’ютеризацією документообігу. Що ж до загальної схеми реформи, то вона типово зводиться до скорочення бюджетного фінансування реформованої галузі. При збереженні чи навіть збільшенні фінансування керівного апарату.

Але повернемося до теми «ринку землі». Як прихильники, так і опоненти, лише аналізують та розбирають окремі статті та параграфи законодавства, наче повністю забуваючи про загальний контекст. Усі вони за умовчанням припускають, що процеси відбуватимуться саме у відповідності з тим законодавством. Між тим, шлях розвитку України переконує у тому, що при усіх новаціях процеси відбуваються зовсім не так, як декларувалося, зазвичай приводячи до результатів прямо протилежних. Врешті-решт, у результаті найбільш масштабних реформ «чомусь» завжди ставало гірше ніж було.

Ринкова економіка через механізм конкуренції має забезпечити розвиток галузей як в усьому світі То чому ж тоді ці галузі у нас занепали чи зовсім зникли, як легка промисловість, двигунобудування, нафтопереробка, побутова електроніка тощо?

Примусове розформування рудиментів СРСР – колгоспів мало б забезпечити якісне та кількісне зростання виробництва та розвиток села. То чому ж тоді ми прийшли до того катастрофічного стану? І виходом нього сьогодні дехто на повному серйозі вбачає нову «земельну реформу»?

Відповідь очевидна. Усі процеси супроводжувалися численними безкарними злочинами. При цьому найпоширеніші корупційні правопорушення тут не є найтяжчими – порівняно з системним розкраданням, рейдерськими захопленнями, розбоєм та вбивствами…

З стовідсотковою впевненістю можна сказати, що саме таким шляхом піде і земельна реформа. У перший же рік держава за безцінь, без суттєвого зиску для бюджету втратить ті 10 мільйонів гектарів, які ще залишаються у державній власності. При цьому, якщо зараз іще можливо через порушення кримінальних справ повернути ті «втрачені» два з хвостиком мільйони гектарів, якими оперують прихильники «ринку землі», то форсований розпродаж повністю це унеможливить. Вже на цьому першому етапі виникне карколомна кількість порушень закону, які сумлінно фіксуватимуть громадські активісти та журналісти. Усе це як сніг у квітні, звалиться на голову наших доблесних правоохоронців. Наслідки передбачувані. Усе пройде безкарно.

Далі. Таке масове надходження на ринок такої кількості землі одразу суттєво знецінить (ринок є ринок) вартість гектару. І от тоді вже від рекламованих переваг для власників паїв залишиться мало що. А далі почнеться те, що так яскраво змальовано в американських вестернах. Земельні барони заради концентрації землі (бодай до 10 дозволених тисяч га) постануть перед спокусою силовим шляхом примусити власників віддати паї. За «ринковою»! ціною. І що, скажіть, робити господарям своїх 3-10 сімейних гектарів, якщо сусіди навколо свою землю вже віддали? Кому скаржитися, до кого апелювати?

То ж стверджуватимемо, що земельна реформа без правової держави перетвориться на те ж, що й ваучерна приватизація. І краще вже точно не буде.

Наостанок повторимо, що кожна нова влада радо пропонує та рекламує будь-які «реформи». При цьому жодна навіть не припускає жодних реальних дій, спрямованих на реальну побудову правової держави, зміцнення закону, реальну боротьбу з корупцією.

А відтак, сказане, наразі підсилює аргументацію саме противників «ринку землі» а не прихильників. Підсумовуючи сказане можна повторити тривіальне: ринок землі потрібний, але… неможливий без побудови правової держави.

petro.matvienko
Петро Матвієнко

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації