Телефонний дзвінок президента США Дж. Байдена президенту Росії В. Путіну з пропозицією особистої зустрічі протягом найближчих місяців на території третьої країни породив обґрунтовані сподівання на зниження загрози прямого російського воєнного вторгнення в Україну. Це добра новина, вона дає сподівання на передишку у триваючій роками гібридній війні.
Проте сама небезпека не зникла. Якщо тепер й дещо притаїться зовнішня гібридна загроза, то обов'язково буде зроблена ставка на посилення внутрішньої гібридної загрози. Слід очікувати систематичної провокаційної діяльності задля зростання градуса внутрішньої політичної гризні в Україні під виглядом активізації політичної боротьби, в тому числі й через використання зовнішніх «фабрик тролів», які будуть одночасно виступати по різних сторонах.
Найбільш деструктивним прикладом тут є двохрічне взаємне приниження та взаємне нівелювання загалом проукраїнських сил, яке набрало форму війни на взаємне політичне знищення між зеботами і порохоботами. Це нагадує мені реальну ситуацію, коли у клітку до одного папуги посадили іншого папугу і вони методом скандальних криків тривалий час виясняли, хто ж з них головний, не усвідомлюючи, що обидва сидять в клітці. А путінська клітка збудована, посилена у Криму і на Донбасі, а також міцніє й всередині України. Лише окремими дрібними свідченням цього є характер діяльності ОПЗЖ і розгромна перемога на довиборах до Верховної ради України сепаратиста. Показово: щодо проходження сепаратиста – загалом тиша, а щодо виборів на Прикарпатті – активна політична гризня.
Отже, путінська клітка для України розширюється зі Сходу. А всередині країни чомусь й досі усіх намагаються ділити на умовних 73 % зеботів і 25 % порохоботів та вимагати прояву безмежної віри у якогось з двох лідерів. Очевидна ж річ, що віра може бути лише в Бога, а щодо політичного лідера може бути лише (більша чи менша) довіра. Але це відкидається. Натомість громадянам нав'язується тупий вибір: «або за одного, або за іншого»:
- я голосував за Порошенка – значить я порохобот;
- я підтримую рішення Зеленського про зняття портретів президента в усіх державних структурах – значить я зебот;
- я визнаю величезний вклад Порошенка у створення міцних основ держави і його заслугу в її захисті – значить я порохобот;
- я засуджую значне розширення мережі магазинів «Рошен» в умовах війни – значить я зебот і т.д.;
- а якщо я підтримую на посаді міністра А. Авакова, що був при Порошенкові і є при Зеленському, тоді я хто? «Платівка» ботства тут «заїдає», але за аналогією може назвати мене порохо-зеботом. Супер! Насправді ж я був і є проти А. Авакова на посаді міністра, тоді я хто? У ботів своєї відповіді немає, адже це виходить за межі їхньої матриці. Тому найспритніші з них можуть використати «геніальний» вислів О. Ляшка і сказати: «Скотиняка ти така!».
Я є громадянин Української Держави і сьогодні у її політичній системі бажаю одного – припинення внутрішнього згубного явища, що полягає у підміні реальної політики вбивчими маніпулятивними політичними технологіями, спрямованими на обовдурювання виборців.
Я за політичну боротьбу і за українських політиків, усі з яких повинні викликати у мене в чомусь більшу, а в чомусь меншу довіру і створювати мені можливість вибору найвідповіднішого із них. Але я проти віри у політика як у божество, навіть якщо він дійсно є найкращим.
Завданням політичної боротьби в Україні було і є встановлення відносин змагальності, через які до влади повинен приходити той, хто запропонує найкращі реальні перспективи для громадян. Сторона, яка програла, повинна піти в опозицію, врахувати свої помилки, використати сильніше у переможця і розробити кращу програму до наступних виборів. Конструктивність влади та конструктивність опозиції в сукупності мають працювати на стабільність і забезпечувати поступальність розвитку усього українського суспільства. Так власне й здійснюється реальна політика. Лише при такій системі путінська клітка всередині України не матиме перспектив і ми виживимо.
У випадку ж збереження відносин політичної гризні всередині України реальною перспективою може бути продовження «політичних дискусій» між ботами і не лише між ними, а й між дуже багатьма колишніми (в поганій перспективі) українськими громадянами, на сибірських лісоповалах. Величезний досвід такого «вирішення питання» є, його успішно використовувала протягом багатьох десятиліть радянська однопартійна система.
«Вперьот, таваріщі???»
