Коли рік тому в Україні відбулася «електоральна революція», пов'язана із заміною перших осіб держави на людей без серйозного політичного досвіду, то це, очевидно, було відображенням очікувань громадян якісних змін та прагнень до «перезавантаження всього і вся». Водночас, ситуація в Україні завжди являла собою поєднання політичних та соціальних проблем у нероздільну єдність, вичленувати щось одне від іншого часто – неможливо.

Приміром, ми часто говоримо про відносини влади і бізнесу, апелюючи до певних світових тенденцій та прикладів, але при цьому ми часто забуваємо, що так само як влада – українська, так і бізнес – теж український, і розвивалися та формувалися вони теж разом, впливаючи одне на одного. Тож і корупція, і байдужість до закону – це не якісь владно-політичні атрибути, а часто сама «атмосфера», у якій існує українське суспільство.

Згадати про це примушує одна «фарсова» історія, що розгортається буквально на наших очах, і стосується відносин у системі бізнес та держава, за участі такого надважливого державного інституту як суд. Мова про оприлюднене нещодавно рішення Верховного Суду України по справі №873/41/19, яким скасовується рішення третейського суду про стягнення заборгованості з ТОВ «ТММ». Рядовий спір між комерційним банком, що намагається повернути виданий кредит, та компанією-забудовником «Фірмою Т.М.М.», що не бажає цей борг повертати, дуже повно демонструє, як працює система взаємодії бізнесу та держави «по-українськи».

Згадана вище «Т.М.М.» багато в чому – взірець «бізнесу по-українськи». Фірма розпочала діяльність ще 1992 року, а її власник Микола Толмачов деякий час вважався одним із найбагатших українців. За версією журналу «Фокус», у 2011 році статки Толмачова оцінювалися у рекордні 892 мільйони доларів. Водночас, як теж у нас «заведено», фірму постійно переслідували скандали та конфлікти, супроводжувані найрізноманітнішими обвинуваченнями. Наприклад, ще 2012 року прокуратурою розслідувалась кримінальна справа за фактом шахрайства посадових осіб «Т.М.М.», у зв'язку з чим були проведені обшуки в головному офісі компанії. У 2014 році податкова пред'явила «Т.М.М.» штрафні санкції майже на 200 млн грн за результатами перевірки касових операцій компанії. Ще одна історія — обвинувачення від мешканців ЖК «Сонячна брама» в Києві, де компанія Толмачова спершу була забудовником, а потім і управляючою компанією. Мешканці звинуватили «Т.М.М.» в низькій якості наданих комунальних послуг, і завищенні тарифів на них, а також використання дешевих матеріалів під час будівництва.

Але все це не сильно позначалося на роботі компанії, бо керівництво мало контакти з представниками місцевої влади. Зокрема, із заступниками голови Київської міськдержадміністрації. Але тут вимальовується інша складова цієї історії, яка вирішилася теж суто «по-українськи». Мова про численні борги «Т.М.М.» перед українськими банками, які, звісно, не дуже хотілося повертати, бо у нас часто живуть за базовим принципом – «борги повертають лише боягузи».

У 2016 році відразу три великих українських банки «Укрсоцбанк», «ПУМБ» і Ощадбанк звинуватили «Т.М.М.» за невиконання кредитних зобов'язань на загальну суму більш ніж 1 мільярд гривень. Найбільший борг «Т.М.М.» був перед державним Ощадбанком — близько 750 мільйонів гривень. Хоча 2019 року власники «Т.М.М.» заявляли про реструктуризацію боргу, але позови до судів з боку банку говорили про зворотне.

Історія ж з боргами «Укрсоцбанку» тягнеться з 2004 року. До 2016 року борг у 15 млн. євро повернутий не був, тож фірма попросила про відстрочку, але знову нічого не повернула. Потім йшли переговори вже із спадкоємцями банку, після припинення роботи «Укрсоцбанку», домовленості про начебто повернення боргів, які ніхто не виконував, і, зрештою, були суди, які стягнули у погашення боргів власність, яка потім була реалізована через державну систему продажу, і це знову ж супроводжувалося судами, аж поки не настав 2019 рік, віддулися зміни у правоохоронних органах, і, зрештою, якимось дивним чином в історію вступила СБУ, де раптово вирішили накласти арешт на реалізовану раніш власність. Кажуть, що історія має прямий зв'язок із «виходами» на нове керівництво СБУ з боку «Т.М.М.». Ну і підсумок – судове рішення, і знову повний хаос. Кому що належить – не ясно. Боргів ніхто повертати не збирається. Бізнес займається не стільки виробництвом матеріального, скільки налагодженням «виходів» на власні інституції, ну а «крайні» — звичайні громадяни, бо, приміром, у банка немає своїх грошей. Все це чужі гроші, взяті у інших. Зрозуміло, що в країні, де можна не віддавати борги за правильної кон'юнктури, а будь-яке рішення суду може бути переглянуте, якоїсь іншої конфігурації суспільних відносин і бути не може. Це такий собі своєрідний суспільний договір, який включає усіх і вся, і потребує теж не просто тактичного «виправлення», а усунення на глибших рівнях, де і сидять корені усього цього.