Зараз основна тема – вибори Президента Україна, та гіпотетичне обрання на цей пост артиста В. Зеленського, що зайняв найвище місце серед 39 кандидатів за підсумками першого туру голосування із вражаючими 30-ма відсотками підтримки. Відповідно, зараз його обрання виглядає найбільш ймовірним сценарієм подальшого розвитку подій, і це викликає вкрай неоднозначну реакцію у суспільстві: від повного схвалення та безмежних сподівань і до паніки та втрати надії серед деяких категорій громадян. При цьому, для одних відсутність політичного досвіду Зеленського – це величезний плюс, що має гарантувати відсутність зв'язку з традиційними для української політики «схем», а для інших – це найсерйозніша загроза для держави у часи війни за незалежність.

При цьому, всі сторони постійно апелюють до «думки Заходу» та наших «зовнішніх партнерів», які, мовляв, можуть якось особливо сприймати президента Зеленського, і це вплине на співпрацю України та світу. А це, очевидно, особливо важливо у період протистояння України та Російського агресора.

Однак тут треба зрозуміти декілька простих речей. Вимоги до України давно сформульовані та загальновідомі. Перш за все – це реформи. Глибокі та системні. Від пенсійної і медичної, і до створення ринків у різних складних сферах – наприклад, енергетиці. У деяких сферах реформи бодай почалися (хоча важко і довго), в інших – все обмежувалося лише розмовами. Та й практика «крок вперед, два кроки назад» у нас – не рідкісне явище. Досить згадати по скасування покарання за незаконне збагачення, хоча ця стаття – ключова умова співпраці України з ЄС та МВФ.

А от, приміром, ринок електроенергії у нас не запрацював, і, очевидно, вчергове буде «відкладений» через загальну зайнятість виборами, а не реформами. І це – загальне, «хронічне» захворювання. Це і обумовлює ставлення «Заходу» до наших еліт – зі значним «скепсисом». Думаю, їм уже байдуже, хто очолюватиме Україну. Головне, аби він нарешті перейшов від розмов і постійних спроб відтягнути зміни, до їх дієвого впровадження.

Чи є тут потенціал у Зеленського? Безперечно, є. Зрозуміло, що для проведення реформ потрібна легітимність влади, бо інакше як можна обґрунтувати певні кроки? І вона, судячи з підтримки, у нього може бути. Принаймні, на перших етапах правління. Цю легітимність можна використати з метою пришвидшення реформ, і тоді це буде позитивно сприйняте на Заході. Там, загалом, досить недвозначно вказують на те, які зміни мають бути впроваджені в Україні. Це і продовження медичної реформи, і реальні зміни правоохоронної системи (у першу чергу – в аспектах судів та антикорупційної боротьби). Це і сфера електроенергії, де нарешті мають бути запроваджені реальні ринкові механізми купівлі та продажу, максимально ефективне регулювання та вільні можливості для споживачів. Це і ряд інших реформ, які назріли і перезріли. Власне, від цього будуть напряму залежати і перспективи української євроінтеграції – а не від простих декларацій, хоча б і закріплених у Конституції.

Поки що ми маємо справу із «чорною скринею», але потенційно це може бути черговий шанс для України. Саме тому наші «західні друзі» зараз поводять себе виважено і спокійно, чекаючи на подальший розвиток подій. Звісно, лишається питання повноважень президента, адже реформи у своїй масі потребують роботи Уряду та Верховної Ради, однак треба розуміти, що президент, якщо матиме реальну суспільну підтримку, то матиме змогу здійснювати досить ефективний тиск на інші органи влади, апелюючи навіть до можливості розпуску парламенту.

Найбільша проблема президентства Порошенка – нереалізовані очікування. Чекали багато, підтримка була значна, але будь-яка серйозна реформа починалася лише після дуже довготривалого тиску з усіх сторін, та все одно «завмирала» на певному етапі, або навіть поверталася у попередній стан. У деяких сферах ж взагалі прогресу немає. Це пояснює скепсис усього світу по відношенню до українських реформ, а також мусить примусити нас зрозуміти, що вічно з нами «носитися» не будуть, і рано чи пізно питання стане руба: ми з Заходом, чи все ж зі «Сходом». І якщо ми з Заходом, то розмови мають скінчитися, а дії – розпочатися. І саме у цьому контексті оцінюватимуть будь-які пертурбації в Українській владі.

По-перше, реформи мають тривати. По-друге, у нас не лишається для них часу. По-третє, напрямки, умови та критерії оцінки реформ на Заході визначені давно. По-четверте, нам не особливо довіряють, тому виписують конкретні деталі. По-п'яте, реформи мають бути всеохоплюючі у всіх напрямках.