Якось непомітно для широкого загалу у нас наприкінці листопада стартувало нарешті Державне Бюро розслідувань. Зокрема, в газеті «Урядовий кур'єр» було опубліковано повідомлення про старт роботи ДБР 27 листопада після прийняття присяги 300-ма співробітниками. Необхідно наголосити, що згідно до вимог законодавства, бюро може розпочати роботу після того, як буде укомплектоване більше ніж на 30%. Присяга 300 співробітників доведе «комплект» до 40%, а це значить, що даний орган, який було створено вже досить давно, і який входить до числа вимог ЄС по відношенню до України для надання «безвізу».

Варто підкреслити, що створення та «запуск» ДБР знаменує собою важливий етап, адже саме новостворені органи мають перебрати на себе слідчі функції ГПУ, що означає ліквідацію звичної нам «сталінської» прокуратури, що сама слідчі дії проводила, сама ж і обвинувачувала.

Крім того, значення ДБР полягає в тому, що лише ця структура може, згідно до діючого законодавства, проводити слідчі дії по відношенню до суддів та перших осіб держави (включно з міністрами), тож немає нічого дивного, що ці самі «особи» зробили досить багато, аби максимально утруднити формування ДБР, або зробити з нього виключно «виставкову» структуру.

Власне, ДБР мало вже продуктивно працювати ще рік тому. Згідно до вимог законодавства, воно мало перебрати на себе слідчі функції прокуратури ще у листопаді 2017 року. Але тоді лише призначили очільника ДБР – Романа Трубу. Очевидно, тоді він розглядався як «компромісна» фігура, що не буде відігравати самостійної ролі. Однак формування самого бюро, що розтягнулося на рік, показало, що роль «зіц-голови» Труба грати не збирається. Показова історія – відмова очільника ДБР затверджувати результати конкурсу на керівників регіональних та структурних підрозділів ДБР.

Зокрема, саме цим завершився т.зв. «зовнішній конкурс» у серпні цього року. Тоді Р. Труба заявив, що дехто із «переможців» фігурує у справі про державну зраду, дехто – у кримінальних справах по відмиванню коштів. Водночас, всім, думаю, вже тоді було зрозуміло, що ці «кращі люди» потрапили в конкурсні списки не просто так. Вони, очевидно, мали над собою досить серйозний політичний «дах», та були результатом політичних компромісів серед представників правлячих партій. Тож нічого дивного немає в тому, що одразу розпочалися спроби тиску на керівника бюро, в якості чого може бути розглянутий позов нардепа від БПП Юрія Македона щодо визнання незаконним призначення Р. Труби в очільники ДБР. Цікаво, що нардеп чомусь «чекав» з цим позовом аж рік, але раптово «згадав» про незаконність лише після того, як Труба «пригальмував» результати конкурсу.

Очевидно, всі ці «рухи» — результат розуміння того, що ДБР створюється, починає роботу і має відповідні повноваження, при тому, що з Трубою, схоже, «домовитися» не вийшло, звідси і початок тиску та продовження саботажу роботи ДБР. Однак, знову ж таки, за всім цим з уважністю спостерігають не лише в Україні, але й за її межами, де, власне, і знаходяться ініціатори всіх наших правоохоронних реформ, серед яких, об'єктивно кажучи, ще жодна навіть не наблизилася до очікуваних «західними партнерами» результатів.

Звісно, боротьба лише розпочинається. Важко поки що сказати, чим все завершиться, але, принаймні, ДБР «стартувало», зареєструвало перші провадження. Звісно, зараз увага до цієї структури менше, ніж була рік тому до «антикорупціонерів», що встигли вже себе добряче дискредитувати. Але це не означає, що ДБР заслуговує на меншу увагу. Наприклад, цей структурний підрозділ цікавий хоча б фактором проходження поліграфу як умови призначення на роботу. Ну і про повноваження забувати не слід. Однак, повторюсь, поки що запуск ДБР залишається поза загальною увагою.