Ні для кого не є секретом, що лідером президентських перегонів на даний момент є Ю. Тимошенко. Це свідчать усі рейтинги, які публікують соціологи – розбіжності полягають лише у її відриві від умовного «претендента на друге місце», а також у тому, хто це друге місце може зайняти.

Характерним є те, що підтримка Тимошенко досить однорідна по всій країні. Вона лідер як на Заході, так і в Центрі (а також на Півдні). Досить високі показники наявні і на Сході, де, власне, лише Тимошенко є популярним «немісцевим» політиком. Причини цієї популярності, очевидно, комплексні, та пов'язані, у тому числі, і з правильно обраним «порядком денним», на який спирається Тимошенко.

Мова, у першу чергу, про прості та зрозумілі (а головне – доступні кожному) питання: ціни, тарифи на комунальні послуги, ціна на газ, доходи громадян. Тобто, концентрація саме на соціальних питаннях. Звісно, інші питання не ігноруються (тут варто згадати і про «Новий курс», і про нову Конституцію як досить важливі теми), але саме через «соціалку» вдається найбільш швидко достукатися до найрізноманітніших соціальних груп із різних регіонів країни.

Очевидно, що останнє рішення щодо підвищення тарифів на газ (а, отже, і на всю іншу «комуналку») на 23,5 % — найкраща ілюстрація тез, з якими Тимошенко йде на вибори, і смисл яких полягає у тому, що в країні панує соціальна несправедливість, заснована на корупційних схемах влади. І в це важко не повірити, якщо звернутися до очікуваних «платіжок».

Водночас, Тимошенко теж не чекає, коли тарифи самі «подіють», і переходить у черговий наступ, прямо обвинувачуючи у зростанні тарифів діючого президента П. Порошенка. Звісно, виникає питання про співвіднесення повноважень президента у парламентсько-президентській республіці з питанням тарифів, але сам Порошенко, постійно позиціонуючи себе своєрідним «господарем держави», що вирішує всі питання та все особисто контролює, зіграв у цій ситуації негативну роль для себе ж. Після «забігу» у 4 роки за накопиченням все більшої влади і повноважень, йому буде важко довести свою непричетність до тенденцій в економіці, які викликають суспільне невдоволення.

Коротше кажучи, поки ситуація розгортається у найсприятливішому для Тимошенко ключі. Діючий президент намагається вибудовати свій політичний дискурс шляхом вирішення ним же самим вигаданих проблем, а також через акцентування на питаннях соціально-культурного та релігійного характеру, які, звісно, є важливими, але не дуже цікавими для переважної більшості виборців на тлі конкретних соціальних проблем. Це призводить до того, що саме Тимошенко починає «задавати» політичний дискурс. А якщо ти задаєш дискурс тривалий час, то будь-які дії опонентів призводять до патової ситуації. Як, наприклад, у діючій «тарифній» історії, з якої для діючого президента просто немає якогось однозначно позитивного виходу.

Що далі? Далі, якщо ситуація розгортатиметься таким саме чином, то перемога Тимошенко ставатиме з часом все більш ймовірною. Обравши тактику політичного дзюдо, вона просто використовує помилки опонентів проти них самих, та мобілізує найрізноманітніших виборців довкола тих проблем, які цих виборців і цікавлять. Просто і невибагливо, але, ніде правди діти, ефективно.

І це було запрограмовано у той момент, коли була обрана проблематика кампанії Тимошенко та її опонентами. Дійсність завжди виграє у вигаданих конструкцій. Принаймні, під час довготривалого руху.