Життя — полотно реальності.
Реальність може не подобатись, але успішно заперечувати факт її існування можна хіба що у релігійній площині, де людина головним чином вирішує проблеми, які на неї чекають після смерті.
Реальність — це боротьба за виживання у біологічному сенсі.
Еволюція, що не в теорії, а на практиці відбувається завдяки протистоянню усіх живих істот факторам, загрожуючих їхньому виживанню.
Коли ослаблюється міжвидова конкуренція, відразу загострюється конкуренція внутрішньовидова.
Усі живі істоти запрограмовані на природний відбір.
Люди у тому числі.
Конкуренція держав є одним з беззаперечних проявів еволюції людства. Тобто — тим фактом реальності, обговорювати який необхідно виключно у рамках існуючих причинно-наслідкових зв'язків, а не тих, які хотілось би вважати такими, що існують всупереч об'єктивним доказам їхньої нереальності.
Сучасна українська держава походить з СРСР. А той — з Російської Імперії, та — хтось каже з Московії, ок, а до цього — Київської Держави, яка утворилась внаслідок перенесення варязької столиці з Новгорода до Київа.
Будь-яке намагання «висмикнути» будь-яку стадію з технологічного процесу веде до марнотратства енергії, часу, ресурсів й у підсумку до голодної смерті горе-технологів.
Те саме зараз відбувається з Українською Нацією, яка досягла станом на 1991 рік найбільшої своєї чисельності, наукового та економічного розвитку.
Після чого почала відмовлятись від усіх причин цього розвитку.
Відмовилась від державної власності на засоби виробництва.
Відмовилась від державного регулювання економічними процесами.
Відмовилась від державних інвестицій у стратегічних напрямках розвитку Держави.
Відмовилась від приоритету Держави на користь приорітету «особистості», причому не будь-якої, а саме особистості «у лапках» — нахабної, малоосвіченої, проте з гарною здатністю відпихувати інших від корита.
У підсумку Українська Нація здобула державність, будучи реально потужною УРСР з ядерною зброєю, але весь наступний період присвятила тому, аби від УРСР нічого не залишилось.
Так от. Українські патріоти та вшиві інтелігенти, заради нібито захисту прав своїх особистостей створили умови для прожерання ресурсів їхньої держави «особистостями».
Що успішно зроблено, вважаю на 80%.
Ми вступаємо у критичну фазу існування Української Нації та Держави.
У 1991 році населення України складало 0,87% населення Землі. Сьогодні ця цифра зменшилась до 0,57% й немає причин вважати, що вона поліпшиться у найближчі роки.
Якою є різниця відсотку ВВП УРСР у ВВП Землі між 1991 та 2019 роками я не можу сказати. Різниця катастрофічна.
Гасло «Слава Україні» зазвучало по усій Україні саме тоді, коли її Державу майже знищено. А найгучніше це вигукують «особистості». Співпадіння? Не той випадок... думаю!
Так, настає час подивитись у очі реальності, аби поставити собі завдання на майбутнє.
Перше — усвідомити, що інакше ніж національною катастрофою нинішній стан України називати неможна.
Друге — усвідомити кожному, що залишки державності УРСР протримаються недовго й слідом за втратами населення втрачатиметься й територія, яку без усякого вторгнення займатимуть «особистості» з-за меж України.
Я не боюсь тут ніяких звинувачень у расизмі чи ксенофобії, я кажу: якщо продовжувати поводити себе так, як поводимо з 1991 року, то через 28 років разом з неминучим потеплінням до України прийдуть істоти з південних широт, витісняючи ендеміків.
Якщо комусь хочеться щоб Україна належала хоча б тим, хто у ній живе зараз — вкрай необхідно схаменутись та зайнятись тим, чим дуже не хочеться — служити Державі.
Я невипадково у заголовку звернувся до патріотів та невшивих інтелігентів.
Бо крім патріотів Держава непотрібна нікому. А створити в сучасному світі Державу без войовничих, здатних боротись за виживання інтелігентів — утопія.
Адже інтелект потрібен патріотам, щоб припинити жити мріями про «Відродження України (читай — УНР чи Гетьманської держави, хтось — Київської Русі).
Бо та мета є дурнею. А от сусід-вуду це зовсім не дурня, навпаки — реальна перспектива.
Конкретно: інтелект потрібен патріотам для створення військово-економічної організації, здатної брати під контроль джерела ресурсів та раціонально їх використовувати.
Додам: для того, аби знову влаштувати Майдан, який стане останнім для колишньої УРСР інтелект не потрібен так само, як непотрібен він був від самого початку її знищення у 1991 році.
Але для того, аби переступити хоча б в умовах національної катастрофи через власну дурість та ледачість — потрібен інтелект.
Щоб не тікати за кордон, а набратись сміливості для вигнання туди „особистостей“ — потрібен інтелект.
Й навіть для того, аби українці зрозуміли, для чого створюється держава — потрібен інтелект.
Войовничий інтелект є ознакою здатності виживати. Він немає нічого спільного у блуканні відірваними від життя світами.
Якщо звичайно не обрати собі за мету потрапити на „той світ“.
У цьому ж світі, реальному житті, немає більше ніякої України, крім тої, яку ми разом створимо. Як не буде ніяких інших українців, яких ми самі народимо та виховаємо. Й наша земля не буде українською без нас.
Час думати та воювати. Готуйтесь до цього морально й робіть розумні кроки. Або тікайте, бо вже починається.
Слава починається))
