Національна ідея (націдея) — унікальні особливості світогляду, які виокремлюють одну націю серед усіх інших.

Якщо взяти людство як біологічний вид, то його еволюція відбувається шляхом міжнаціональної конкуренції. Причина цієї конкуренції — один з законів природи, який звучить так: «У разі ослаблення конкуренції міжвидової, загострюється конкуренція внутрішньовидова».

Нація — спільнота людей, яка використовує для спільного виживання унікальні світоглядні засади. Можна якось це поняття уточнювати, говорити про спільність мови, культури чи території, але у підсумку залишаться саме світоглядні засади, які припускають ті чи інші варіації поведінки та мислення у рамках дозволеного.

Поведінка людини тримається у рамках її уявлень про правильне й неправильне, корисне та шкідливе, потрібне й непотрібне, престижне та ганебне тощо. Міжнаціональна конкуренція — перевірка правильності застосування цих уявлень різними групами людей у різних природно-кліматичних та соціально-історичних умовах. Яка нація збережеться краще, буде сильнішою завдяки правильності своїх уявлень про життя — та здобуде право на «екологічне вивільнення», тобто можливість збільшувати свою чисельність доти, поки не вичерпає усі ресурси виживання або не зіткнеться з іншою, не менш стійкою до випробувань нацією, з світоглядом, який хоч й має відмінності, але «чомусь» дозволяє його носіям також ефективно виживати .

Різниця між національними ідеями криється або у різній комбінації світоглядних засад, які зустрічаються у різних націй, або ж наявністю у певної нації якоїсь світоглядної засади (можливо вона не одна, але одна — це мінімум), яка непритаманна жодній з інших націй.

Вочевидь ще не створений ідеальний, абсолютно вірний світогляд, тому світоглядна різноманітність стала аналогом різноманітності біологічної, а обидві дозволяють підтримувати стійкість виду та усієї екосистеми відповідно.

Різні нації помиляються у різних речах, тому немає такої нації, яка б необмежено запанувала над іншими. Це, серед іншого, зберігає усі людство від загибелі через фатальну світоглядну помилку. Своєрідний запобіжник масового самогубства.

Українці ніколи не зрозуміють, що вони сильна нація, якщо не відчують силу своєї колективної думки.

Так, ми переходимо до розгляду напрямку, в якому рухає українців їхня національна ідея.

Хрін розбереш, в чому її унікальність.

Сьогодні вони як щури ховаються по норах, а завтра вилазять на поверхню, де їхніх конкурентів спалило ультрафіолетове випромінювання Наднової Зірки, а вони вижили, бо норне життя стало їхньою національною традицією, правилом виживання.

Менш гротескно: на протязі останніх століть українці переважно працювали у наймах, навіть коли були вільними воїнами, служили різним царям — «хто більше заплатить». Глибше в історію зазирати не дуже хочу.
...

Хочу вибачитись перед читачами за використану термінологію.

Дуже важливо для кожної людини, яка вважає себе національно свідомою, розуміти — чи усвідомлює вона унікальні особливості світогляду своєї нації.

Боюсь, що 99% так званих «свідомих українців» не усвідомлюють взагалі, а 1% усвідомлює з різним ступенем помилковості.

Я впевнений, що наша сила й надія на майбутнє криється у способі набуття унікальної світоглядної особливості, якої не має жодна нація світу.

Мусимо озброїтись ідеєю, час якої настав, але ще ніхто про це не знає.

Мусимо ризикнути й зірвати «джек-пот».

А до усього, що відбувається зараз, поставитись іронічно.

Ми навіть не уявляємо що стане з усіма нами в той момент, коли ми зрозуміємо щось про себе та інших людей.

Щось нове, дотепер нечуване, небачене, неуявне та неосяжне.

Те, що дозволить нам забути ким ми були й стати тими, ким забажаємо.

Диво? Ні, просто чергове наукове відкриття, яке нам незабаром вдасться зробити у психологічній науці, завдяки одному колективному експерименту.

Для нього знадобляться тисячі добровольців, але не сліпих фанатиків — навпаки, максимально критично мислячих людей, які не виношуюють жодних ілюзій з приводу великої української місії.

Українська нація готова до «екологічного вивільнення».

Усе залежить від нашої колективної думки.

«Ми знайдемо спосіб разом, якщо почнемо насправді цікавитись думкою один іншого».

Дотепер українці цього не робили ніколи. Робили — але не насправді. Кожен хотів щоб інші побачили найрозумнішим його. Й завжди щось йшло не так.

Можете зі мною посперечатись.

Дякую, й ще раз вибачаюсь за особливості викладення. Так треба, як мені здавалось ще годину тому. Сподіваюсь — треба й надалі.