̶Л̶и̶б̶о̶н̶ь̶ ̶…̶ ̶Не маю сумнівів, що буде зайвим “витрачати” слова та речення на ще одне нагадування наскільки складним є життя в Україні як тепер, так і на перспективу. То ж обмежуся нагадуванням, що КаРФаген буде становити для нас небезпеку протягом всього осяжного майбутнього (я перший потішуся, якщо виявиться, що був надмірно песимістичним щодо цього).

В таких умовах загострюється (і стає більш дошкульною) наступна проблема:

сучасні громадяни України назагал (позитивні виключення є і навіть частішають) мають, м’яко кажучи, труднощі зі втіленням “e pluribus unum” тим заповіданим нам робом, що In necessariis unitas, in dubiis libertas, in omnibus caritas (та хоча б, для початку, без “in omnibus caritas”) - простіше кажучи, із згуртованістю (так так, Майдан не забуваємо).

Деталізуймо той заповіт:

  1. Єдність в принципово важливому (mission critical, як примовляють в кінофільмах) - ойй, з цим суттєві проблеми (деякі позитивні виключення дають надію, але залишаються виключеннями).
  2. В менш пріоритетних питаннях - свобода; Ну з цим легко - аж до сваволі;
  3. В усьому і завжди - великодушність (в ідеалі - любов) один до одного; Теж складне питання (може ну трішечки легше, ніж п. 1).

Заради стислості тексту пропоную уявити, що третє питання нас не (дуже) турбує і зосередитися на першому. Що ж конкретно заважає порозумінню? Моя відповідь на сьогодні - річки, ціла мережа річок!

В заголовку тексту згадується Збруч – так це той, що одночасно:

Мабуть зайве “розжовувати” чому річка-метафора може бути лише умовною, краще зазначу, що мовний Збруч - не єдина така річка, що може розділяти (себто перешкоджати об’єднанню в єдину силу) громадян України: умовний Дунай може розділяти симпатиків та антипатиків Саакашвілі (звісно те саме стосується будь якого політика), умовна Сула - апологетів та антагоністів реформ в медицині тощо тощо тощо, і пан Олег застерігає, що при загостренні протистоянь по таких річках починає текти лава - не те, що перейти на той бік, а й наблизитися до берега стає неможливим.

Надзвичайно важливим є те, що люди, які добре уживаються між собою на одному березі “медичнореформенної” річки, можуть бути (і я знаю такі випадки!) по різні боки мовної річки, і так по всьому переліку соціально важливих питань, та зрештою будь-яких питань, що їх не залишають байдужими.

Зокрема є цілком можливою ситуація, коли мені, спрощено кажучи, до вподоби лише деякі публікації пана Сергія Дацюка, і Вам, шановний читачу теж - але ж Ваші та мої уподобання (з текстів одного автора!) геть не збігаються. Овва, а чи не є ще більш складною ситуація, коли наші уподобання частково збігаються, що не завадить нам бути гострими антагоністами по інших (того ж автора!) витворах.

От саме такі річки - попри всю їх умовність (метафоричність), становлять перешкоди для досягення In necessariis unitas (єдності в принципово важливому). І дійсно - спробуйте хоча б скласти прийнятний для всіх зацікавлених осіб (себто - компромісний, а в ідеалі - консенсусний) перелік питань, упорядкованих по пріоритетності вирішення. Бодай скласти та узгодити перелік питань!

Але повернімося до мовної “річки”, що за традицією отримала назву Збруч. Якась вона настільки ...звивиста, що раз по раз розділяє громадян України, що готові об’єднати зусилля для вирішення того чи іншого нагального й важливого (відтак - високопріоритетного) питання. І саме в цьому підступному характері цієї “річки” головна небезпека від неї - створення перешкод у досягненні поРОЗУМіння, вкрай необхідного (mission critical) для вирішення соціально важливих проблем.

Доволі розповсюдженою є версія, що такий характер Мовного Збруча спричинено виключно злими намірами тих чи інших недобрих людей. Я не поділяю таких поглядів, натомість поділяю ті (теж численні) погляди, що першопричиною є радше ...недбалість людей - врегульовування мовних проблем не було здійснено раніше (“вчасно”), тепер вони накопичилися, то ж і “випирають” то тут, то там. Інша справа, що люди можуть “підштовхувати”, “підпалювати” окремі кейси.

Дуже важливо поглянути на ситуацію з іншого, навіть протилежного, боку: врегульовування мовної проблематики (”річки”) до консенсусного стану практично однозначно значитиме суттєве сприяння вирішенню тих проблем, для яких ця “річка” становила перепону на шляху до їх вирішення.

Ну що ж, “маємо те, що маємо” та “нам своє робить” - “лупати сю скалу” себто просуватися вперед невпинно, “крок за кроком”. Але все відразу не зробимо, то ж на сьогодні пропоную завершити вдумливим переглядом аналітичного коментаря до, як тепер кажуть, кейсу, в якому прослідковано й з’ясовано хто особисто і яким робом влаштував чергову “повінь”на Мовному Збручі.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація