Про Україну та ноократію

Чи справді кожному українцю потрібні зміни в Україні? Чи усвідомлює кожен з нас, що коли зміни відбуватимуться, то змінюватись доведеться у першу чергу тому, хто цих змін прагнутиме найбільше?

Здається, немає нічого простішого: об'єднатись з однодумцями у політичну партію, домовитись про правила гри й дотримуючись їх, змінити Україну. Виявляється — не так вже й легко. Щось у думках людей відбувається: начебто й однодумці є, але ніби під гіпнозом чи в анабіозі знаходяться. Звикли терпіти, чогось вичикувати — й звикли не довіряти нікому. Якась глибинна психологічна проблема однакова для прихильників різних політичних (й навіть геополітичних) поглядів в Україні.

Завчена безпорадність. Депресія. Страхи. Втома.

Відтак — серйозно говорити про успіх якоїсь нової політичної сили в Україні можливо лише за умови, що її представники застосують по відношенню до самих себе таких засобів психологічного впливу, через які вони стануть по суті іншими людьми, «новими українцями» (не плутати з «новими обличчями»). Українцями, які не депресують, не бояться, не безпорадні й головне — переповнені творчими силами. 

Можливо їм не відразу почнуть довіряти «старі українці», але для початку вони зможуть довіряти один іншому. Й головне — не брехатимуть самим собі, не вигадуватимуть ДЛЯ САМИХ СЕБЕ казок про те, як станеться диво з Україною, коли усі українці ... (потрібне можете вписати самі).

У цій історії мало спільного з тренінгами особистісного зростання чи саморозвитку. Спільне звичайно є, але по суті це групова психологічна підтримка один одного у новії життєвій практиці, сенс якої — чинити у спосіб, відмінний від української національної традиції, залишити у минулому психологічні травми історії й набути стійкості для перемог у майбутньому.

Діяти та думати одночасно — вимога не нова. Діяти не думаючи — це керуватись почуттями. Думати та не діяти — це взагалі ступор. Тому майбутні перемоги можуть виростати лише з сили, отриманої завдяки переосмиленню прадавніх психологічних травм й перетворенню вад на чесноти завдяки набуддя досвіду колективної успішності — спочатку у малих досягненнях, які згодом складуться у велику національну перемогу.

Й головним у великій національній перемозі стане не просто новий досвід, а новий рівень колективного мислення, організації прийняття колективних рішень та виконання їх  в умовах планетарної соціально-екологічної кризи, свідками якої ми є, одним з болючих осередків якої є сучасна Україна.

Відтак, усвідомивши українську кризу як крихітну частинку глобальної, ми й підійти до її вирішення повинні з позицій глобальної свідомості, певною міроюю навіть забувши, що ми є українцями для того, аби наново себе їх усвідомити, ставши такими сильними та ефективними, якими ми себе у власній історії ніколи ще не знали.  

ВИТРИМКИ З НООКРАТИЧНОЇ ТЕОРІЇ.

Сукупність політичних процесів, підпорядкованих науковій думці — ноократія (суворо дотримуючись гіпотези В. І. Вернадського про ноосферу).

Якщо ноосфера це створене роботою наукової думки середовище, то ноократія може існувати лише у суспільстві, яке є частиною такого середовища. У більш широкому розумінні — штучно створені політичні процеси можуть перебігати лише у штучно створеному суспільному середовищі. 

Сталий розвиток (розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління без шкоди для можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби) та перехід біосфери до ноосфери (за В. І. Вернадським) у теорії є одним й тим самим процесом.

Практичні досягнення людства у сталому розвитку дещо відстають від його теоретичних засад, однією з причин цього є порівняно низька швидкість реакції політичних режимів світу на нові наукові відкриття, відсутність дієвої співпраці між урядами Землі у питаннях подолання технологічної та соціальної відсталості країн т. зв. «третього світу».

РЕАЛІЇ, ЯКІ СЛІД ПРИСТОСУВАТИ ДО СЕБЕ.

Війна з Росією, пандемія коронавірусу, глобальна економічна та внутрішня криза змушують Україну «проїдати» ресурси, які могли б бути спрямовані на досягнення сталого розвитку. 

Беручи до уваги той факт, що економіка Російської Федерації навіть під тиском «міжнародних санкцій» залишається потужнішою за українську, а також те, що Китай та Європейський Союз поглиблюють співпрацю з РФ у енергетичній сфері, геоекономічний прогноз для України є вкрай несприятливим.

За таких умов питання ізоляції України від глобальної економічної кризи та подолання внутрішньої кризи є першочерговими й вирішуватись вони мають одночасно, з розумінням того, що тиск з боку Росії (військовий та економічний) лише посилюватиметься, а пандемія коронавірусу може не закінчитись ніколи.

Запровадження військового стану в Україні є умовою, при якій можна убезпечити як військову так й епідемічну загрозу, водночас застосувати надзвичайні заходи в економіці. При цьому виключається перехід до активних військових дій, натомість наголос робиться на мобілізації економічних ресурсів, ресурсозбереженні та протиепідемічних заходах.

Головною перешкодою для запровадження військового стану в Україні є внутрішня політична криза, при якій з одного боку — відсутня довіра до будь-якої політичної сили, яка б запровадила в Україні військовий стан, з іншого — в українському суспільстві відсутній запит на запровадження надзвичайних колективних заходів, через що вищезазначена політична сила в-принципі не може утворитись.

Підсумовуючи вищевикладене, можна дійти до висновку, що Україна, прагнучи бодай коли-небудь дістатись стану сталого розвитку, вже нині має переходити до штучно створеного політичного процесу, задля чого має штучно створювати нові суспільні відносини.

Штучність нових відносин за принципом «не завдяки, а всупереч». Розуміючи, що сприятливих умов не буде ніколи, а на емоціях можна лише погіршити ситуацію. Практично для нового суспільства потрібні люди, які відмовляться від себе таких, якими вони були усе життя.

У наш час, коли квантовими парадоксами мало кого можна здивувати, скажімо так: той, хто розуміє, що «далі так жити не можна», сам повинен відмовитись й від цього переконання теж. Водночас у штучний спосіб, наскільки це лише собі можливо уявити, створити собі нові переконання, погляди, уявлення про свої життєві цілі та цінності — діючи й думаючи, не дозволяючи собі передумати. Задній хід — смерть. 

ЗАМІСТЬ ПОЯСНЕННЯ.

Усе вищенаведене — заготовка для майбутніх досліджень. Аби довести деякі фізичні теорії, потрібен прискорювач розміром з Сонячну систему. Щоб створити штучну політичну систему необхідні дослідження державного масштабу.

Українська Національна партія Ноократії — кілька невдалих експериментів з 1997 року. Відповідальність за них на мені.

Далі буде.