На протязі пари десятиліть, ще з часів першого неросійця Л.Д. Кучми, прогресивна опчествєнность вимагала проводити вибори виключно по партєйній системі. Основною претензією до «мажоритарної» був «підкуп виборців». Цим грізним терміном іменувалося дєйство, коли клюшкарні роздавалися порціонниє бомжпакетики китайсько-гречаного неліквіду. Так, була і пряма покупка бюлетенів в день виборів, але по-перше, точно так купляли і партєйні бюлетені, а по-друге, мусарня завжди могла цю процедуру «хлопнути» з послідуючим кримінальним провадженням. Проте ніколи не «хлопала». Бо сама була в долі.

Для полоскання мізків закріпаченому лохторату використовувався аргУмент, що за бугром теж партєйні вибори. Однак, якщо подивитися за бугор «вооружонним взглядом», то можно побачити, що там партєйні вибори існують в двох варіантах.

В англосаксонських країнах успішної демократії насправді вибори чисто мажоритарні. Партія там є виключно інструментом політичної агітації. Неможливо уявити, щоб невідомого ханигу зі смітника якісь шаромижники притягли в чужий округ і виборці за нього проголосували. Місцевий істеблішмент орієнтується на свої кадри, а виборці серйозно враховують думку місцевого істеблішменту. Проте нікому не заборонено самому висуватися на будь-яку посаду. Наші невігласи не можуть собі навіть уявити, що в президентських виборах у США, за які зараз стільки галасу, в бюлетені буде зовсім не дві «фамілії». Насправді там будуть десятки претендентів. Але...

Коротка довідка: за совіцьких часів в американські президенти неодноразово висувався і був представлений у бюлетенях головний американський комуніст і товарісч Гес Холл (на комуняцькому ЦК жаргоні – товариш газова камера). Він був неабияким грізним конкурентом і Ніксона, і Форда, і навіть Рейгана, доки совіцькі комуняки справно переводили йому грошики. Ну то й що? А ні що. Гроші проциндрені, а «товариш газова камера» традиційно смоктав «канфєту Тузік» (c). Американський виборець голосує за того, кого добре знає, і завжди проти того гандона, якого знає ще краще.

Але існують ще країни припездяної «демократії», типовим прикладом яких є Греція та Італія. Там голосують за партєйну пику з телевізора та газети, а в партєйному списку набито «всякой тварє по парє». Хоча список відкритий, тому виборцю він по барабану. Мафія сказала — раб відповів «єсть». Головне, щоб на фоні тих тварєй партєйний лідер виглядав якнайвеличніше. Тому уряди змінюються раз-два на рік, а боргів набирають стільки, що потім навіть на барановірусі спекулюють. Ну і прем'єри з президентами регулярно ідуть під суд і в тюрягу.

І нарешті «ось вам». Збулося. Здобули. Тепер навіть в зачуханому українському містечку вибори тілько партєйні. Зрозуміло, що під лозунгом «Зробимо всіх!» і каналізація краще ремонтується, і тепло в будинках буде теплішим, і газу буде, що аж хвакел до неба. Та ще й суцільна економія. Оскільки виборці проти підкупу, то бомжпакети їм носити непотрібно, вулиці ремонтувати непотрібно, під'їзди ремонтувати непотрібно, лікарні нахєрЪ непорібні, школи і так сойдьот. А що ж потрібно? Зайдам потрібно всього лише правильно перєтєрєть з партєйним начальством і вперьод за власть совєтов (ради це ж саме те місце, де роздають совєти?), бо барани уже радісно копитами перебирають – застоялися в черзі з бюлетенями.

Ітого. Результат найвеличнішої партєйної виборчої реформи: бомжпакет – забрали, всяку срань – обрали.