Сфера збереження культурного надбання України вже не одне десятиліття переживає складні часи. Передумовою стало розпорошення низки функцій серед центральних органів та неповнота і непослідовність реформ у попередні часи. Цінність нерухомого культурного надбання як капіталу, який обов'язково має увійти в економічний обіг України, до цих не усвідомлена на державному рівні.
Україна має понад 130 000 об'єктів нерухомої культурної спадщини різних типів та видів, які перебувають на державному обліку, з них лише до 9700 пам'яток (приблизно 7%), внесених до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та 6 унікальних культурних об'єктів, включених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, які мають виняткову загальнолюдську цінність. До цих пір електронного реєстру не існує, запущений лише пілотний проект у тестовому режимі.
Пам'ятки культурної спадщини містяться у півтори тисячі міст і селищ (фактично — 100% від загальної кількості в Україні) та близько 8 тисяч сіл (понад 30% від загальної кількості) України. Частина населених пунктів (401 населене місце) мають офіційний статус історичних, однак лише в третині з них (144 населених місця) життя та діяльність мешканців має особливий регламент, продиктований потребами збереженням культурного надбання.
Ця тривожна статистика – пряме свідчення фактичної відсутності в країні дієвої системи збереження, підтримки та контролю використання об'єктів культурної спадщини.
Намагання створити систему управління охороною пам'яток із прийняттям Закону України «Про охорону культурної спадщини» у 2000 р. дало недолугі наслідки та негативні результати для самих пам'яток. Зокрема, 2002 р. була створена Державна служба охорони культурної спадщини при Міністерстві культури України, яка в 2006 р. набула статусу центрального органу охорони культурної спадщини, а пізніше була реформована в Департамент культурної спадщини та культурних цінностей Мінкультури та отримала більшу частини повноважень Мінрегіону (Держбуду України) зі збереження культурної спадщини.
При цьому відбулось виведення питань охорони нерухомих пам'яток зі сфери повноважень Міністерства регіонального розвитку і будівництва України, але виключення питань регулювання відносин у сфері реставрації (як практичної діяльності зі збереження пам'яток) та регенерації історичного середовища населених місць (як містобудівної діяльності) зі сфери повноважень Міністерства культури України.
фото з ресурсу: skyandmathod.com
Поширеним явищем з 2011 року стали некваліфіковані реставрації та ремонти пам'яток, що проводяться не ліцензованими, недосвідченими виконавцями. Водночас, відсутністя цільова спеціальна освіта для реставраторів-проектантів та реставраторів-будівельників. Відсутня і післядипломна освіта та атестація для реставраторів-проектантів та реставраторів-будівельників, не створені умови для сертифікації в галузі реставрації.
Сьогодні здатних зберегти пам'ятки професіоналів на всю країну є не більше 150 осіб (архітекторів-реставраторів, конструкторів-реставраторів, технологів-реставраторів, мистецтвознавців-реставраторів нерухомої культурної спадщини). Я маю на увазі професіоналів зі справжнім і багаторічним досвідом збереження унікальних перлин нашого національного і всесвітньовідомого надбання.Є пряма загроза зникненню не лише об'єктів культурної спадщини, а самої української школи реставрації, методики діяльності якої відзначались як прогресивні та популярні на міжнародному рівні на зламі 1990-2000-х років.
А між тим, щороку руйнуються або втрачають автентичність десятки пам'яток. Фактично – це поступова втрата національної пам'яті, втрата розуміння здобутків та помилок попередніх поколінь, втрата туристичної привабливості країни. Лише в Києві сьогодні спостерігається близько сотні доведених до руїни пам'яток архітектури різних форм власності, а в Україні в такому стані нараховується понад тисячу об'єктів. Більшість з них руйнуються без жодної реакції, без протиаварійних робіт або консервації стану вже 15-20 років. Під час військових дій в Луганській та Донецькій областях в зоні військових дій опинилось три чверті зареєстрованих об'єктів культурної спадщини. Про їхню долю практично відсутня інформація. Не маючи безмежного фізичного ресурсу, свідомо занедбане культурне надбання стоїть на порозі зникнення.
Зволікання з вирішенням вказаних проблем у найближчій перспективі 5 – 10 років призведе до невиправних наслідків, в першу чергу для нерухомого культурного надбання країни.
Єдиним виходом з ситуації є комплексний підхід до вирішення проблем сфери і принципова зміна парадигми. Збереження культурного надбання, історичних матеріальних і нематеріальних свідчень культури — ідентифікатора нації має стати пріоритетом державної політики на рівні національної безпеки. В основу змін має покладатися принципово нова державна стратегія.
Управління культурним надбанням в Україні має бути спрямоване на підвищення культурного потенціалу та культурного капіталу України. Це завдання вимагає виведення управляння культурним надбанням з системи галузевого управління та створення окремого надгалузевого стратегічного центрального органу, який забезпечить ведення національного цифрового реєстру культурного надбання, розгорне широкомасштабні дослідницькі, пошукові, проектні, реставраційні роботи, відродить підготовку фахівців в царині збереження пам'яток та стане провідником стратегії підвищення культурного потенціалу та капіталу України. Саме тут мають акумулюватись закріплені доходи від держави, меценатські кошти та кошти міжнародних донорських організацій.
Видаткова галузь охорони пам'яток має бути перетворена на актив національного розвитку зі збереженням національного культурного надбання та повноцінним використанням його потенціалу для економічного розвитку нашої країни.
І на сьогодні вже є пропозиції з реформи сфери збереження культурного надбання, опрацьована структура, функцій, фінансування центрального органу та Концепція стратегії збереження та примноження культурного надбання України, робота над якими розпочалась після квітневих Парламентських слухань на тему: «Стан, проблеми та перспективи охорони культурної спадщини в Україні» 2018 року.
Розробка базується на серії експертних семінарів із залученням досвідчених практиків державних, наукових, музейних установ та недержавних інституцій зі збереження культурної спадщини, проведених експертами Громадської лабораторії «Час Надбання», Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, Національної спілки архітекторів України, Fundation for future.
Пропозиції сформовані виходячи з розуміння того, що подальше існування, самозбереження і розвиток України залежать від здійснення цілеспрямованої державної стратегії збереження й примноження національного культурного надбання, яка має бути однією з базових складових Стратегії національної безпеки.
