Частина перша.

Тим, хто пам“ятає часи Кашпіровського та продавців Гербалайфу.

З усією повагою до Канади.


***

Веранда горіла, підвал затопило.

Старі господарі про дім не дбали, вкрали гроші з тумбочки, познімали люстри, вивезли меблі й сервізи, повикручували лампочки, повидирали унітази і втекли. Перед втечею затопили підвал і підпалили веранду.

Всі жильці гарячково метались по дому - хто гасив вогонь, хто воду відкачував, хто труби латав, хто сміття виносив, хто вечерю готував. Були такі, хто лінувався. Були й такі, хто підливав соляри у вогонь. Рук не вистачало. А вмілих рук спеціалістів - тим більше. Але поступово, хоч і повільно, дім починали приводити до ладу.

- Здравствуйтє, я прєдставітєль крупной канадской компанії!* – урочисто пролунало від входу.

У відчинених дверях стояв рум’яний брюнет в трохи прим’ятому костюмі з мішкуватими штанями. Решту широкого дверного отвору займала величезна господарська сумка в клітинку.

– Вам нєсказано повезло! Тільки сьогодні! Тільки для вас – нєбивалиє знижки і унікальниє акції!- брюнет видобув з кишені новорічну хлопушку, смикнув мотузку: Бах! - і коридор заполонив ядучий дим і паперові кружальця.

Усі завмерли і, відкривши рота, дивились крізь дощ з конфетті на носатого брюнета. А він крекнув, повернувся задом і втягнув всередину картатий баул.

- Так, що тут у вас? Ремонт? – діловито озирався брюнет. - Тоді я точно попав по адресу. А вам ще більше повезло, бо я – спеціаліст з експрес-євроремонту. Найкращий спеціаліст в усій канадській компанії! – для підсилення ефекту Прєдставітєль ткнув вказівним пальцем в стелю і зробив, як йому здалось, лице Шварцнегера. Хоча насправді вийшло лице містера Біна.

- А труби ви латати вмієте?, - першим порушив мовчанку жильців Дядя Вася.

За фахом дядя Вася був водій, але майстер на всі руки. Тому й виконував тимчасово обов’язки сантехніка. Бо справжній сантехнік завжди був п’яний і взагалі мудак. Тому до труб його тепер не пускали.

- Лєгко! – знизав плечем Представітєль і, відвернувшись від дяді Васі, поважно видав: - Гражданє! Єслі в трубі дірка, то з неї тече вода. Єслі тече вода – то труби протікають! Єслі труби протікають – десь є дірка! Проблєма труб – найбільша апасность для будинку. А все тому, що труби ви довірили всяким проходімцам! От я щас навчу вас труби латати!

З цими словами Прєдставітєль схилився над баулом. За мить в його руках з’явилась дивна конструкція з хромованих трубок, коліщат і лампочок.

Насолодившиссь ефектом від споглядання чуда інженерної мислі, Прєдставітєль прорік:

- Синхротруботрон! Остання розробка інженерів крупної канадської компанії. Аналогічні прилади слідкують за протіканням труб в найкращих будинках по всьому світу! Ніякого латання труб! Спеціальні датчики синхротруботрону слідкують за станом труб, і як тільки відчувають загрозу протікання - одразу подають сигнал і включають труботронне поле. Під дією того поля діри в трубах заростають самі! Ось подивіться! – брюнет покрунув коліща, і прилад заблимав лампочками, заклацав, видав пронизливу китайську мелодію з чотирьох нот та й замовк.

Жителі будинку здивовано загомоніли.

- То воно мабуть грошей купу коштує, а в нас нема, – почухав потилицю управдом. - Нам би просто труби полатати. А вже згодом, може…

- Яке латати, тундра? – перебив управдома Прєдставітєль, - Ну хто в наш час латає труби? В развітих будинках давно сантехніків нема як виду! Тільки труботронні поля!

- Та гроші ж… - почав управдом.

- Вам пощастило! Крупна канадська компанія, на честь дня заснування, спеціально для вашого дому проводить акцію! Тільки сьогодні ви отримаєте синхротруботрон в подарунок!

- Урааааааа! – залунало довкола. Дехто навіть заплескав в долоні.

- В подарунок, - перекрикував натовп Прєдставітєль, - в подарунок за умови, якщо ви купите у мене 8 парчевих галстуків і 38 папугаїв. Плюшевих. Недорого, всього по 20 євро.

В лівій руці у Прєдставітєля з“явилось віяло з розшитих люрексом краваток, а в правій — пластиковий пакет з плюшевими папугами.

- Поспішайте, пропозиція обмежена! - верескнув Прєдставітєль, і натовп завирував.

Люди покидали інструменти і ринулись за розцяцькованими дарами, затискаючи купюри в кулаках.

Скоро вісім щасливчиків щеголяли в люрексових краватках, а дехто стискав дешеві м“які іграшки, немов дорогоцінну річ.


* Представниками крупної канадської компанії називали себе комівояжери, що продавали довірливим людям дешевий китайський непотріб за хороші гроші. В 90-х їх можна було зустріти в багатьох містечках і містах. І біда була тому, в кого довірливий дідусь чи бабуся — на їх пенсіях ці шахраї добре погріли руки.

До чого тут Канада, прекрасна країна з чудовим народом? Не знаю, але вони так себе називали. Мабуть, тому, що Канада далеко...

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація