До 2014 року мене не було в соцмережах. Бо я знала, що таке контроль за мережами. Така в мене робота, коли знаєш, що твою пошту хтось читає. І ти сприймаєш це абсолютно нормально, адже ти не пишеш нічого крамольного. Допоміг мій чоловік, який давно так працював, знав більше про контроль, пояснив і навчив спокійно до цього ставитись.

Мене ніколи не було в Однглазнігах і Вкантактікє. Тому, що я знала ще тоді, що бездумно роздавати інформацію про себе заради лайків— це погано.

Можливо, зіграло роль те, що я виросла в совку, і ще щось знаю про тотальний контроль КГБ.

Але в 2014 мій світ змінився. Інформація була на вагу золота. І я зарегалась в ФБ.

Мій “життєвий досвід” до того часу говорив мені: росія — друг, а країни НАТО — вороги. Я жила в цій парадигмі. Так, я знала про історичні гріхи росії, але вважала, що це в минулому. Ну, приблизно як і гріхи Польщі. Але тут на нас напала росія. Все почало ламатись.

В той час я почала читати Українську правду і Цензор Нет. Я шукала правду, але часто отримувала “правду”.

Я слухала якихось російських “лібєралів”, і це здавалось таким натхненним. Я вголос читала чоловікові оту пропагандистську фігню — звернненя російських офіцерів. Я слухала Арєстовіча, Соскіна, Семенченко і Бутусова. І інших інформаційних дрозофіл.

О, як я захоплювалась Бутусовим.

Цензор.нет став ресурсом, без якого я не могла існувати. Найголовніше там було — коменти. І в тих коментах, на щастя, я знайшла Рєпка клаб і Горького Лука.

Це було щось.

Горькій Лук — особлива тема. Найбільша його заслуга — демонтаж совка в голові. Коли думка літає поряд, але ти не можеш зібрати докупи і сформулювати. Чіполіно формулював. Він рубав формулюваннями. Він демонтував радянські шаблони, за що я безмежно вдячна. Я замовляла його перші книги — досі дві вдома: моя і чоловікова )).Це талант. Якби він не писав тоді — я б навіть і не підозрювала, що в моїй голові є совок. Бо ті шаблони були такі органічні і звичні.

Дід Свирид з Рєпкі вперше мені сказав, що завтра не буде п@дець, а ми вистоїм (ага, згадайте квітень 2014-го, коли змітали сіль, консерви і хліб з прилавків. Забули?). Дід Свирид мені показав, яка важлива міжнародна політика. Але сильно топив за Гадю.

А потім це сталось.

Потім я помітила, що щось не те.Я подумала: Оля, тебе дурять.

В УП вийшло заангажоване інтерв’ю з Григоришиним. Це стало крапкою. Я перестала їм довіряти. І більше їх не читала. Це зараз я бачу, який там зоопарк в редакції. А тоді — просто припинила читати.

А потім Цензор став дивувати. Після того, як Цензор опублікував статтю про “омбудсмена динири” - для мене він здох і засмердівся. І я його припинила читати.

Але на Цензорі в коментах я зустріла посилання на Олега Леусенка і на Шкварки ньюз. І почала їх читати. Для Шкварок довелось зарегатись в Тві.

А там, в тві, я зустріла людей з іншою думкою. І це було як ковток води в пустелі. В той час, коли всі навколо мені кричали в мегафон: ти вмираєш! Ти завтра здохнеш! Як не завтра — то післязавтра точно! Або через три місяці - зуб даю!

І стільки тих крикунв було. І стояли вони наді мною, такою маленькою і зашуганою, зі своїми мегафонами і гаслами. Це була лавина.

Але я не збиралась вмирати. Ні завтра, ні через тиждень. І я шукала інше. Таке, де я не вмру завтра.

Це вже потім виявилось, що головні в Україні — не ПС і не Азов. А люди. Виявилось, що таких, як я — багато. Потім з’явились Батяр і Каменяр. Потім виявилось, що найбльші крикуни — просто крикуни. І іноді вони співають по російсьій партитурі. Це потім Донік написав, про те, що є кому чинити спротив.

Знаєте, для чого я це пишу? Бо це забувається. Мені довелось згадувати.

Тепер я не читаю Рєпку, бо там багато проросійської Йулі. Тепер Бутусов для мене не військовий аналітик і не експерт — а медійник, який зловив хвилю. А ще фрік, що здатен на що завгодно заради слави. Це в кращому випадку. В гіршому — продався кацапам. Тепер Соскіни, Сааки, Жижений, Упячка, радіо Сволота, Хробацьке та ін. - це сміття, що намагається витягнути гроші з політігр, забуваючи, що основним грошеметателем є рашка.

Тепер я бачу навіть як деякі автори Сіте.Юа добре так стали підігравати певним політични силам. І це нормально. Аби не кацапам.

І от за таку позицію мене записали в порохоботи. Нагадаю, термін придуманий кремлівськими пропагандистами. На жаль, свідків русопропаганди багато.

Ну що ж, час пояснити.

Я не голосувала за Порошенка. Я до 2015 вважала його зрадником. Мені не подобається в Порошенкові його загравання з Московським патраірхатом. Не подобається його манера говорити, жести (я краще прочитаю його промову, ніж подивлюсь).Мені не подобається, що він намагається сподобатись всім, навіть кардинальним противникам. Мене обурює ніяка міграційна політика.

Але.

В той же час я бачу успіхи на міжнародній арені. При відсутності мільярдів на лобіювання. Я бачу чіткий напрямок руху України на Захід. Я бачу зміни в економіці. (їх поки мало в гаманці). Я бачу юридичний поступ в справах проти росії в міжнародних судах.Я бачу закони на захист української мови. На жаль, я бачу лише деякі реформи і не бачу волі для їх здійснення. Але я бачу і ширку деяких політсил проти реформ. І саботаж в регіонах. Я бачу інформаційні диверсії проти України за участю провідних політсил України і рашки. Разом. Бачу їх спільні гасла.

Я чула “ експертів”, які несли чорнуху з кожної праски про те, що безвіз нам нізащо не дадуть. 24\7. З кожного екрану.

Вони нас дурили. І що? Хтось у ЗМІ їм задав питання: навіщо дурили? Не задав. Та я знаю відповідь: дурили за московські гроші.

Я зрозуміла що не варто слухати “експертів”. Бо вони такі експерти, як я балерина.

І, так, законопроекти, які тебе хвилюють, треба читати. А ще треба дивитись, як хто голосує за ці законопроекти.

Я бачу, як совок намагається знов влізти в наше життя, мімікруючи під популістські гасла.

Для мене ті, хто бездумно заграє з роспропагандою — вороги. Майже чотири роки війни — достатньо для того, щоб визначитись, де ти і з ким ти.

А ті люди, які чекають на месію — жалюгідні. От самі подивіться: були Провідник,Білий вождь, Балашов,Гадя,Парасюк,Вона,Насіння,тепер — грузини, вигнані зі своєї країни.

Я не шукатиму месію. Я зрозуміла: хто найголосніше верещить — той найдалі від людей.

Я думаю.

І для всього цього в мене є мотив: я хочу, щоб мій син жив не так, як я. А краще.

Нам пора глянути на себе.

Не може жити добре країна, де на одного працюючого (того, хто платить податки), 1,5 пільговика.

Я знаю, що помаху чарівної палички не буде. А ті афеисти, які розповідають про 70 днів — то просто аферисти.

Отаке.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація