Проблема України, дійсно, в недовірі. В недовірі, яку намагаються посіяти в нашому суспільстві російські прихвосні.
Бо
тоді, в 2014-му, Україна втрималась саме
на довірі. Довірі до незнайомців, довірі,
що грунтувалась лише на тому, що ми –
громадяни однієї країни.
Сотні
незнайомих людей на Майдані довірили
одне одному власний захист, власне
життя, а потім їх стало мільйони.
Тисячі
українців довірили свій тил та добробут
своїх сімей новообраній владі і пішли
захищати Україну на передову. Не знайомі
між собою люди в добробатах і військових
підроздлах довірили своє життя одне
одному так, як довіряють лише найближчим,
найріднішим. Ще вчора чужі люди, накривали
своїм тілом ворожу міну, аби захистити
побратимів.
Мільйони
українців довірились незнайомим людям
з фейсбуку, віддали їм свої гроші і речі
– щоб допомогти нашим захисникам.
Ось
так нас змінив 2014-й.
Ми
змогли переступити через штучні заслони
регонального поділу, які нам ставили
лубянські найманці, ділячи Україну на
частини за придуманими ознаками. Ми
зблизились з незнайомцями з західної
й східної, північної, південної й
центральної України і побачили, що в
нас такі самі клопоти,
радощі й печалі. Ми довірились одне
одному.
Ми
спробували довіритись новій владі,
пітримуючи те, що робиться правильно,
критикуючи за помилки, вимагаючи їх
виправлення.
Ми
втримались задяки довірі.
І
після всього цього дехто, хто пнеться
на вершину влади, смачно харкає українцям
в обличчя. Це скільки ж зневаги до свого
народу треба мати, щоб заявити про
необхідність виростити нову еліту десь
в стенфордах, а потім запросити їх
правити українцями. Відділити майбутню еліту від України, виростити в ментальній пробірці десь подалі від Батьківщини. Фактично українцям
плюнуто в очі: ви ні на що не здатні, все
що зроблено до цього – то фігня.
Те,
що ми бачимо – це конвульсії старої,
колоніальної української «еліти», яка
звикла зневажати свою країну і оглядатись
на старшого брата, байдуже, в Москві той
брат чи за океаном.
Нова
еліта на підході. Можливо, дехто з неї
буде мати стенфордську освіту, але це
не буде визначальним. Не це. То може бути
випускник Львівської політехніки,
Харківського вишу чи маловідомого
регіонального інституту. Вони вже тут,
серед нас.
Громадянське
суспільство в Україні є. І це не ті
горлопани, які бігають по ефірах, ні. І
не ті, хто за гроші імітує якийсь двіж
з перфомансами.
Це ті
незнайомці, які в 2014-му довірились одне
одному. Вони нікуди не ділись, вони тут.
В себе вдома.
Саме цю довіру одне до одного зараз намагаються знищити. Але ми добре знаємо, хто наш ворог і які в нього гниди.
