Модне та актуальне слово ПТСР. Чуємо його з усіх боків, але часто навіть не підозрюємо що самі можемо страждати цим розладом. Навіть якщо ви не потрапляли під артилерійський обстріл, виверження вулкану чи землетрус, але виросли на Україні, то є велика вірогідність, що прояви посттравматичного стресового розладу можуть бути діагностовано у вашій психіці. Ці прояви передаються у спадок і якщо перелічити усі стресові події, починаючи від Української революції, закінчуючи АТО, то у кожної людини в біографії першого або другого коліна вони знайдуться. Тому я вирішив провести невеликий лікбез та розповісти про прояви цього розладу. Прояви торкаються усіх сфр психіки і сьогодні моя розповідь про волю.

У моєї одногрупниці в університеті була старенька бабуся і якось після пар ми зайшли до неї. Подруга щось передала, а бабуся почала мене розпитувати: хто я, де навчаюсь, хто батьки. І коли я сказав їй з певною гордістю, що є студентом медичного університету, то на здивування почув дуже не схвальний відгук: «Навіщо це тобі треба? Он дивися, руки є, ноги є! Йди кудись працювати і не висовуйся!» Тоді, коли я звик чути зі школи, від батьків, що треба кудись йти вчитися, чогось досягти, ця репліка врізалася мені в голову і я, коли ми вийшли від бабусі, почав розпитувати у подруги про неї і про цю дивну, як на мене, настанову. Виявляється бабуся пережила війну, Голодомор, її чоловік був репресований і вона так само постійно повторювала моїй подрузі, а її батькові навіть забороняла вчитися. «Не треба висовуватися! Сиди десь непомітно, заробляй гроші на їжу і радій життю, виховуючи дітей».

Ось такий механізм самозахисту спрацьовує після дії сильного психологічного стресу – заниження мотивації. Цей механізм передається наступним поколінням через повторення модусу поведінки. Батько каже дитині: «Не довіряй нікому! Не сусідам, ні поліції, ні навіть родичам!». І дитина запам'ятовує та реалізовує заповідь в подальшому житті.

Прийшов ветеран з війни і якщо у він раніше займався бізнесом, був більш-менш успішним, то тепер купив собі хатку в селі і пасе стадо овець. «На життя вистачить, а більше й не треба. Так спокійніше, краще».

Але часто ми зустрічаємося з іншими змінами вольової сфери – поява гіпермотивації з низькою цілеспрямованістю. При цьому підвищується агресивність та готовність до самозахисту. Відсутність довгої волі у людини з агресивними вимогами «тут і зараз» часто призводить до конфліктів, але дуже рідко вирішує і змінює ситуацію. Поки горить сірник, доти буде дія. Сірник прогорів – людина втратила мотивацію. Ці агресивні реакції героїзуються: «Пішов, дав по морді менту! От молодець!» Підлітки повторюють цей стереотип і продовжують вести себе так само, хоча по суті стресу у них і не було. Героїзації допомагають ЗМІ, соціальні мережі, які приваблює екшн та кримінал. Це зовсім не те «почуття підвищеної справедливості», про яке люблять писати громадські активісти. Людину, яка перенесла ПТСР цікавить тільки те, що поруч неї. «Не дали землю! Не провезли в маршрутці!»

Модуси поведінки, які я описав, часто сприймаються як прояви менталітету: «Моя хата з краю – я нікого не знаю!». Але в дійсності, вони є всього лише проявами ПТСР і в наших силах змінити їх. Довго, важко, але це можливо. Перший крок – їх критичне сприйняття. І не поспішайте шукати їх у ветеранів — подивіться спочатку на себе.

Чекайте на наступну публікацію про когнітивну сферу (пам'ять, увагу, мислення).