Нещодавно одна людина дорікнула мені, що я, вже немолодий чоловік, досі наївно цікавлюся програмами кандидатів в депутати. Мовляв, кандидати ніколи не виконують свої обіцянки, тому їхні програми та публічні заяви жодним чином не можуть бути критерієм вибору, а читання цього непотрібу — просто марнування часу.

Можливо так і робить більшість виборців. Але я цікавлюся. Уважно і прискіпливо. І не тому, що довіряю обіцянкам. А тому, що чітко усвідомлюю: кандидат в депутати ніколи не виконає того, чого він НЕ обіцяє. Тож вичитуючи їхні агітаційні опуси, я насамперед з'ясовую, що саме «забув» пообіцяти кандидат, адже ця амнезія характеризує його значно ефективніше, ніж всі обіцянки, разом узяті.

Ось приклад з мого 220-го округу. В програмі кандидата Валентина Мондриївського, передостаннього голови Подільської райдержадміністрації в м. Києві, можна знайти багато чудових намірів щодо розбудови країни, навіть щире піклування про покращення спортивних досягнень. Але там ви не знайдете жодної згадки про війну, про російську агресію, проблему повернення окупованих територій. Жодного слова про загрозу українській ідентичності, політичний реванш, п'яту колону Кремля в Україні і т.д. Тож для мене рівень інформативності програми пана Мондриївського виявився цілком достатнім для прийняття рішення щодо його персони.

***

Попри те, що Сергій Лещенко вже заздалегідь був моїм фаворитом по 220 округу, я вирішив не зраджувати принципам і ознайомитися з його передвиборчою програмою. На моє велике здивування всемогутній Гугл не спромігся знайти в мережі цей документ, тож я вирішив з'ясувати все напряму — Сергій майже щодня проводить зустрічі з мешканцями Подолу.

Зустріч 12-го липня обіцяла бути не просто інформативною, а ще й розважальною — на підтримку Лещенка мав долучитися Саакашвілі. Перебуваючи в доброму гуморі, вже перед самим виходом на цей захід я зазирнув в інтернет і настрій мій дещо змінився — я раптово потрапив на свіже інтерв'ю Сергія журналісту РБК-Україна.

В інтерв'ю мене одразу насторожила якась безоглядна підтримка Лещенком чинного президента та його команди. На всі закиди журналіста щодо невдалих політичних кроків Зеленського, Сергій в той чи інший спосіб завзято виправдовує нову владу без жодного критичного ставлення:

Я асоціював себе з Зеленським під час виборів, був якоюсь мірою причетний до його перемоги, і своє майбутнє пов'язував з ним. І продовжую пов'язувати. Якщо я стану депутатом, я буду подавати заяву на вступ у фракцію «Слуги народу».

Втім, далі гірше. Виявляється, що ідея Богдана щодо статусу російської офіційної мови на території ОРДЛО не є його приватною думкою, як переконували нас Узеленського. Це усвідомлена позиція як президента, так, виявляється, і Сергія Лещенка:

Це не спонтанна ідея. Концепція про те, щоб окуповані території могли використовувати російську мову офіційно і неофіційно, звучала ще під час виборів президента ... І я не бачу проблеми, якщо ми для окупованих територій зафіксуємо виключення із закону про мову.

Це ж якою має бути політична короткозорість, щоб не розуміти, що справа геть не в мові. Що запровадженням мовної автономії для ОРДЛО Зеленський остаточно визнає кремлівське обґрунтування «внутреннего конфликта на Украине»: війна на Донбасі спричинена не вторгненням російських окупаційних військ, а виключно мовними розбіжностями громадян.

Схоже узеленського сподіваються, що цієї капітуляції буде достатньо для вгамування путінських апетитів. Наївні — кремлівський хижак ніколи не заспокоїться, допоки не проковтне всю здобич, яка вже підсмажена війною і приправлена мінськими угодами. Ба більше, такою капітуляцією президент дасть недвозначний сигнал нашим удільним князям: хочеш позбавитися української мови на Закарпатті або декомунізації в Харкові? — закликай до себе «рускій мір», це реально спрацьовує! Саме так і робиться повзуча федералізація України.

Та й на цьому Лещенко ще не припиняє дивувати:

Зеленський розуміє, що йому для переговорів з самопроголошеними вождями окупованих територій потрібен хтось, кого вони хоча б будуть чути і бачити, а не зустрічати з автоматом.

Я геть заплутався. Звідки Сергій знайшов на окупованих територіях якихось самопроголошених вождів? Самопроголошені вожді — то у повстанців, а в окупантів — ставленики, кремлівські гауляйтери. І що, Зеленський таки планує переговори з ними? Не чув раніше про такі наміри.

А остаточно добило мене його ставлення до намірів Коломойського повернути Приватбанк собі у власність:

.. якщо амбіція Коломойського у тому, щоб створити прецедент покарання екс-президента, я готовий навіть публічно, розуміючи всі ризики, його підтримати.

Я можу зрозуміти, що жага помсти Порошенко затьмарила Лещенку очі. Але хіба можна цю жагу ставити вище інтересів держави та її громадян? І ця жага, здається, не має меж:

Якщо Портнов допоможе довести корупційні мотиви дій Порошенка, і його знання допоможуть створити необхідний прецедент, то я вважаю таку діяльність корисною для майбутнього України.

Щось я дуже побоююся, чи не розглядають вони Портнова на посаду генпрокурора. Якась нездорова ситуація вимальовується. Дуже схоже на те, що помста Порошенку і його оточенню стала єдиною рушійною силою політика Сергія Лещенка.

Мене важко вважати всебічним прихильником Порошенко: маю безліч претензій до нього, сприймаю звинувачення з боку Лещенко обґрунтованими, сподіваюся що коли не-будь справедливий суд покарає екс-президента відповідно вчиненим ним зловживанням. Але дозвольте пояснити вам, палко жадаючим кровавої розправи, наступне:

Не присвоюйте авторство Порошенко всім тим здобуткам, які вистраждала Україна протягом останніх п'яти, мабуть найтяжчих в її історії, років. Це здобутки не Порошенко, а здобутки українського громадянського суспільства в часи президентства Порошенко — відчуйте різницю. Здобутки і завдяки йому, і всупереч йому. Наші з ним спільні. Від декомунізації і децентралізації до безвізу і Томосу. Від розбудови армії і до захисту української ідентичності. І якщо ви спробуєте під виглядом розправи з Порошенко відібрати ці здобутки в українського суспільства, отримаєте жорстку і болючу відповідь.

***

А щодо зустрічі з кандидатом Сергієм Лещенко, то я на неї так і не пішов. Не було жодного сенсу — на всі питання, які я планував поставити Сергію, він щиро відповів в згаданому інтерв'ю .