Життя…

Чомусь в нас воно весь час на грані, на надриві, на змінах, на безвиході, на майбутньому…. Так, саме на тому майбутньому, в якому заживемо.

Якщо доживемо…

Тяжке життя, коротке. Так, наголошую, в нас коротке.

Для європейців норма 90-100. І живенькі такі, не хворі, самостійні, щасливі. Живуть.

Наші ж… Ні, не живуть. Не доживають.

Випрацювалися за безцінь, витерпіли беззаконня та обирання їх, безкінечні зміни, і не на краще, несправедливість, жахливу сьогоденність, десятиліття правління бандюків, пустобріхство типа еліт, різнодумність суспільства, постійні чвари, роздроблення, винищення, як нації.

І заради чого? Щоб якісь мерзотники наживаючись змогли обкрадати цілу країну, і винищувати покоління. Землю очищують такі собі шакали. Правлячі шакали.

Дивишся на європейські країни, і диву даєшся, і землі в них менше, і можливостей, і природних і історичних багатств, і нація практично вся з шкільною освітою, але живуть же краще.

І за що це нам?

Як вирватися з порочного кола?

Чому не жити зараз по-людськи?

Чому нам нав'язують думки, що треба жити майбутнім, а зараз… терпіть, працюйте за безцінь, купуйте за шалені кошти низькоякісне, небезпечне для життя лайно, і… не всі дожили до цього майбутнього… І наше життя дано нам всього раз. І це не чернетка, яку потім можна буде прожити заново, по-білому.

Наш час він безцінний.

Наше життя сьогодні.

Чому ми повинні працювати за безцінь, жити по цінам найдорожчої країни, терпіти беззаконня, виживати на постійних змінах, та терпляче чекати майбутнього? Такого світлого, та… не наступаючого?

Олеся Калінська