Книга Володимира Гая «Шукачі блакитних перлів» так само, як і «Мандрівка в безвість», була видана в Німеччині в 1947 році в серії «Бібліотека пригод на суходолі, на морі і в повітрі».
 
Це еміграційна художня література, для якої не було місця в Радянській Україні — все ідеологічне вороже суворо заборонялось і знищувалося. А що може бути більш ворожим для радянської людини за думку про Незалежну Україну — без комуністів, росіян і інших загарбників. В той час коли українці гинули від рук обох тоталітарних режимів — і німецького і російського — письменникам і поетам всередині радянського концтабору дозволялося лише прославляти комуністичну партію, яка служила ширмою для віковічної деукраїнізації України і винищення будь-яких згадок про національну свободу. 
 

Лишається лише мріяти і уявляти як би повернулася історія, якби українці могли вільно читати і захоплюватися пригодами головних героїв «Шукачів» Романа та Олекси. Нехай ця книга і не шедевр літератури, та вона дає почуття гордості, яку українські діти в ті часи могли відчувати лише щодо схвалених партією героїв Жуля Верна, Майн Ріда, Фенімора Купера. Уявіть, якби замість «П'ятнадцятилітнього капітана» англійця Діка Сенда юні українці могли б насолоджуватися сміливістю та винахідливістю Романа Журби — як би вони ним пишалися, які б думки вони мали і про себе, і про свій народ, і про Україну. Нажаль, ми цього ніколи не дізнаємося. Та все ж ще не пізно повернутися до цих пригод.

А пригод в «Шукачах блакитних перлів» вистачає, хоча й не завжди вони детально описані. Та була б головна ідея, мозок радо додумає всю решту. Спочатку українські юнаки намагаються вижити і не зламатися на примусових працях у Франції в 1944 році, куди їх вивезла нацистська Німеччина. Потім їх звільняють сили анти-гітлерівської коаліції після відкриття другого фронту (якщо ви дивилися фільм «Врятувати рядового Райана», то можете собі уявити цей другий фронт). Оскільки повертатися їм нема куди, хлопці наважуються на морську подорож, яка в результаті тривала кілька років, провела через моря і океани, і закінчилася в Сполучених Штатах Америки. І навіть на такій далекій чужині вони знаходять частинку України для душі і гідне заняття для рук, що гарантує їм безбідне майбутнє.

 

Ось ця ідея, що працьовитий українець власними силами може улаштувати собі нормальне заможне життя, вражає навіть зараз. Коли йде опис фермерського господарства, не віриться, що українці в ті часи могли мати такий достаток. При тому, що там не було нічого видатного — звичайна американська ферма, — але нас настільки привчили, що так живуть тільки кляті буржуї, і що люди добрової волі повинні горбатитися в колгоспах за трудодні, що навіть така американська буденність виглядає, як казка, в якій якимось дивом опинилися українці.

Сподіваюся, що ви її прочитаєте та самі надихнетеся цією чудовою історією. Хоча вона й не шедевр, і ви не знайдете високих літературних стандартів світових пригодницьких бестселлерів, та для нас більш важливим є те, що вона про нас. Про українців, про наш біль, наші мрії.