У України з'явився шанс стати по-справжньому україномовною державою. Тексти Ярослава Грицака та дослідження Огляд цінностей світу, започатковані американським вченим Рональдом Інґлхартом, дають підказку, чому так сталося. І це не раптове пробудження патріотизму, не усвідомлення ким ми є, не відродження традиційних цінностей.

На мою думку, як не парадоксально, справа в протилежному. Спробую пояснити.

Українці передусім хочуть жити в модерній державі. Це не про дороги, а про можливості самовираження і повноцінне життя без суспільних забобонів. Про суспільство без корупції і з законами, що діють. Про безпечне суспільство, в якому права мало захищених груп населення є важливими. Про суспільство, в якому побутове насилля по відношенню до своїх громадян через їхню «інакшість» є неприпустимим. Де релігійні догмати не є підставою для створення законів. А історичне минуле не використовується для розпалювання ненависті. А якщо суспільство здатне гарантувати подібний рівень безпеки і самовираження, то дороги додадуться.

В цій системі цінностей мові не надається дуже великого значення. Вона необхідна, як інструмент для самореалізації і не більше. Якщо майже всі матеріали доступні російською мовою, то нею і будуть користатися. Українська мова повинна мати дуже велику державну підтримку, щоб за повальної домінації російської скласти їй гідну конкуренцію, не кажучи про витіснити. А якщо англійська мова фактично перетворилася на ознаку сучасної людини, то українців не треба переконувати вчити англійську. Час від часу он навіть розмірковують про надання англійській якогось особливого статусу.

Українська мова в цій системі цінностей не мала певного місця. У нас було 30 років на те, щоб запустити традиційні механізми для переходу суспільства на українську, та вони чомусь не запускалися. Держава приймала закони то посилюючи, то послаблюючи підтримку української мови. Але для тих, хто все життя жив у російськомовному середовищі, вона залишалася нав'язаною ззовні.

Питання «Чому не державною?!» вибішувало і продовжує вибішувати мільйони людей по всій Україні. Воно одночасно підкреслює офіційний статус мови і викликає відповідну цілком очікувану негативну реакцію, коли задається в приватній розмові. А якого біса я повинен зі знайомими розмовляти саме державною мовою? По відношенню до держави я виконав свій борг державною мовою (може насправді і не виконав, та зараз не про це)? Виконав. Ну то й не лізьте в моє приватне життя.

Відбувається так не тому, що українське суспільство якесь не правильне, дефективне. Навпаки, на глобальному фоні велика його частка виглядає доволі сучасною. У нас високо цінуєтся свобода самовираження, яка зробила можливими перемоги обидвох Майданів. Українська галузь IT була дуже потужною і сподіваюся, що після нашої перемоги вона швидко відродиться. Українське мистецтво, якщо навмисно його не ігнорувати, виробляє продукцію світового рівня. Найголовніше, що пасіонарна більшість українського суспільства розділяє прогресивні європейські цінності, зосереджені навколо людини, а не держави або церкви, і прагне офіційного визнання своєї європейськості. Вимога розмовляти «державною» в побуті прямо протирічить свободі самовираження.

Тобто сама наша модерність, можливо, заважала нам ефективно здійснити перехід на українську мову з російської. Реальний вплив модерності оцінити важко, оскільки не зрозумілий справжній баланс сил в нашому суспільстві між модерністю та традиційністю. Якщо вірити останній версії «Мапи цінностей світу„, то не такі ми й модерні. Та все ж наша динаміка руху дозволяє як на цій мапі, так і в історичному плані (я знову про Майдани і недопущення утворення автократії), дозволяє стверджувати, що модерні цінності мають вагомий вплив на розвиток нашого суспільства.

 

Мапа цінностей світу. 2022
Джерело: http://www.worldvaluessurvey.org

 

І тут з'являється зовнішний фактор, який може всі змінити. Велика війна. Нас почали вбивати за те, що ми є українцями. Це не значить, що вбивають за українську мову. Сумніваюся, що в РФ настільки не орієнтуються в українському суспільстві, щоб не знати реального стану речей в мовному просторі України. Але українська мова раптом стала дуже помітним чинником. Раптом українці побачили, що росіяни знищують не тільки нас, але й українську культуру і українську мову. 

Українська мова в очах багатьох українців перестала бути «державною», а натомість стала мовою, проти якої чиниться лінгвоцид. Тепер вона відверто потребує захисту, який якраз і гарантує модерність всім скривдженим. 

Якщо цей статус не зміниться в найближчі кілька років, якщо не відбудеться відкату, як це ставалося після обох Майданів, то ми побачимо шалений розвиток української мови. Нею заговорять скрізь. Вже заговорили, хоча і не так масово, як хотілося б. Величезну українську культуру будуть відшукувати і досліджувати, розвивати відповідно до викликів сьогодення і створювати нові мистецькі шедеври. А найголовніше, це буде дуже сучасною потребою.

І тоді у нас є шанс перервати дотихчасову кволу, забюрократизовану і ганебну «лагідну українізацію».

Безумовно, лінгвоцид української мови відбувається не вперше. Можливо, державі давно треба було зробити наголос на тому, як він відбувався в минулому і чому ми зараз настільки зрусифіковані. За останні пів-року просвітницькі матеріали в цьому напряму з'являються, як гриби після дощу. І без жодної участі держави. А якби вона не зволікала, з перших років незалежності розповідала б людям драматичну історію виживання української мови і культури. Якби робила це як зараз в доступний для молоді спосіб, показувала б як круто було б закенселити всі намагання нас деукраїнізувати, то вся наша історія могла б бути іншою.