site.ua
olena.voytsitska
Олена Войцицька
новачок

Будуючи омріяну українську державу, ми вже зараз, на старті, маємо усвідомлювати, що час суто національних держав минає.

В XX столітті завдяки розпаду імперій багато націй нарешті отримали свої держави. Але імперія, що міцно тримала українців, ще й досі не розпалася остаточно. Ми рвемо на собі жили, виходячи з неї та втрачаємо шмати шкіри. Ми йдемо нарешті до української етнічної держави, але... світ змінився.
Світ став глобальним, всепроникливим, з новими цінностними орієнтирами і питання "який твій етнос" постало далеко за питаннями "яке в тебе громадянство", "який твій фах" або "як ти вважаєш".

Маю візію, що ми спізнилися вийти в світ з етнонаціональним українським проектом. Поки тривала бороться за незалежну державу Україна, час сплинув. Отже, якою бути українській нації та українській державі? Зауважу, що питання української державної мови не ставиться під сумнів. Я - про більше.

Вважаю, Україна буде державою поліетнічної нації. Так, з українським ядром, але не обмежуючись ним. Як американська нація з англосаксами в основі, але об'єднана іншими речами.

Пам'ятаєте, скільки різних етносів європейців будували США?Але хіба про англосаксів американська Конституція?

Коли останні роки лунає в інформпросторі згадування нібито протистояння україномовних та російськомовних українців, мене обурює ракурс цього питання. Люди, ми сліпі? Поряд з нами в країні мовчки живуть сотні тисяч людей іншого етнічного походження - білорусів, молдован, кримських татар, болгар, угорців, румунів, поляків, євреїв, десятки тисяч вірмен, греків, татарів, циган, азербайджанців, грузинів, німців, гагаузів та ще кого тільки нема! Їх в руський мир путін не кликав, але в українському світі вони вже давно є. І ми всі - українці різного етнічного походження - представники однієї політичної нації.

І от тепер найважливіше: а що нас має надалі об'єднувати? Які саме принципи громадянського суспільства ми хочемо сповідувати? Які цінності? Чи не вважаєте ви, що цінності нашого часу - незалежність країни, свобода волевиявлення людей, чесно зароблені гроші, справедливість правосуддя та багато інших - первинні по відношенню до національного питання? І той, хто є однодумець, може розмовляти будь-якою мовою, це не обурює. Але в той же час обурює людина, що розмовляє з тобою тією ж українською мовою, але про інші цінності, що схожі на руський мир або совок. З ким з них ти будеш будувати державу?

В таких думках я й зустріла нещодавнє інтерв'ю з Ярославом Грицаком - українським істориком, публіцистом, професором Українського католицького університету. Знаю Грицака як людину, що завжди відстоювала насамперед національну українську державу. Аж раптом... і він про те ж, що і я)

Подивіться, як цікаво аргументує він те, про що я розповіла (декілька цитат).

"...існує два способи, дві концепції ідентифікації себе – модель французька і модель німецька. Для французької головне – лояльність до держави: поки ти платиш податки, ти вважаєш, що ти належиш до цієї нації, якобінська модель більш-менш. З іншого боку, є німецька модель, модель фольку, який вважає, що мова дуже важлива, що німецька нація поширюється всюди, де звучить німецька мова, Австрія – теж нація, Ельзас і Лотарингія – теж німецька нація.

Так сталося, що українці виявилися в регіоні, де практично всі себе ідентифікують через мову, саме через цю східну модель. Мова стала більше, ніж ідентифікація – це щось сакральне. Зрадити мову – це більше, ніж зрада, це як зрадити батьківщину, зрадити Бога. Цей сакральний статус зберігався дуже довго і зараз зберігається. У чому проблема? У тому, що ця модель опирається асиміляції. Тобто вона дає відповідь, як вистояти, але вона не дає відповідь, як будувати. Велика криза була в 1917 році, в революцію, виявилося, що ти не обійдешся без еліти, яка не вміє говорити українською мовою, потрібна була польська еліта, єврейська еліта, російська еліта, тому що чиновники, поліцейські потрібні. Звідки їх взяти?

Поразка в революції 1917 року призвела до дуже серйозних дискусій, як будувати українську націю. Пролунали перші голоси, що якщо ми будемо будувати націю на мові, то ми ніколи не переможемо як державна нація, тому що державна нація означає, що нам потрібно обов'язково залучати інші групи, які розмовляють іншими мовами. Головний тут був В'ячеслав Липинський, якого мало хто знає, у нього є прекрасна цитата, він говорить, що поки ми не навчимося будувати націю за американським зразком, ми приречені на поразку. Він сам про себе писав, тому що він був польський поміщик, який вирішив, що він повинен бути українським патріотом, noblesse oblige, оскільки він живе на українській землі. Він відкрив певну модель, ця модель у 30-ті роки виглядала як утопія, як ілюзія, але головне, що про цю модель прочитали кілька молодих людей саме у Львові. Вони ненавиділи комунізм, але вони так само не любили фашизм і були ворогами українського націоналізму, Організації українських націоналістів. Вони вибрали третій шлях. Після війни опинилися на Заході і стали відомими вченими – Омелян Пріцак, Іван Лисяк-Рудницький. Саме Іван Лисяк-Рудницький створив нову модель політичної нації. Його мало хто знає, але я його вважаю найбільш значним інтелектуалом ХХ століття. Він дуже сильно переформатував українську націю, закликав стати не нацією мови, а політичною нацією, нацією території, те, що одночасно зробили дисиденти, до речі, вони інстинктивно до цього прийшли. Пам'ятаєте гасло Народного руху, по-моєму, поет Іван Драч це першим сказав: ми хочемо, щоб євреї в Києві жили так само, може, навіть краще, ніж у Єрусалимі, а росіяни жили в Києві краще, ніж в Росії. Звичайно, звучало трішки політично, але мета була та ж – переконфігурування нації. Знаєте, хто останній це сказав нещодавно – Юрій Вакарчук-молодший, коли був форум журналістики, він тут виступав, як «спеціальний гість» (special guest). Головна теза його виступу та ж, що й у Липинського: ми повинні будувати націю на політичних засадах. Я вважаю, що це одна з головних дискусій і конфліктів в Україні".

"Розвиток, емпірика зайшли дуже далеко, а осмислення цього не йде, тому що звикли, що мова – це сакральність, це цінність. Я бачу, що у певної частини населення в східній частині України є дуже сильне бажання розмовляти українською мовою, навіть якщо вони не вміють, вони все одно хочуть. Це Майдан. Але, з іншого боку, є значна група людей, які вважають себе українськими патріотами і захищають своє право бути російськомовними патріотами. Це дуже важливо."

"Є дуже хороший дослідник Роджерс Брубейкер, він написав чудову статтю про міфи націоналізму, він написав, що ця дихотомія не діє, немає дихотомії, тому що кожна етнічна нація, більшість її завжди має етнічне ядро. Навіть американська нація має дуже сильне англосаксонське ядро. Кожна етнічна нація прагне до того, щоб інкорпорувати, необов'язково асимілювати, елементи національних меншин. Питання не в тому, нація політична або етнічна, питання в тому, яке етнічне ядро ця нація вибере собі. У випадку України це буде україномовне чи російськомовне? 25 років не давали відповіді на це питання. Це було головне протистояння двох Україн, Львова і Донецька: україномовне чи російськомовне. Уряди змінювалися, як маятник. Найцікавіше в Україні – це явище останніх 10-15 років, поява третьої моделі, третьої України, причому вона артикулюється певними людьми саме як третя Україна, це не Львів і Донецьк, а Україна центру, не тільки географічного, а й політичного. Що цікаво, символом цього центру став Київ. Як добре сказав (американський) професор Роман Шпорлюк: Київ розмовляє тією ж мовою, що і Донецьк, а голосує як Львів. Невідомо було, як буде в Східній Україні. Я бачу, що після Майдану, особливо під час війни цю модель приймає Дніпро. Ми проводили спеціальне дослідження, нам було цікаво, що відбувається в Харкові та Одесі, які багато в чому визначають, куди буде рухатися Україна. Адам Міхнік дуже добре сказав, що майбутнє України визначає не Київ, а Одеса, Харків і Дніпропетровськ, і я бачу, що в багатьох речах Одеса і Харків ближче до Дніпропетровська, ніж до Донецька. Є дуже важливі явища, яких ми не бачимо, тому що звикли до певних формул, особливо це не бачать з Москви. Російські експерти не знають, що робиться в Україні, інакше ми б, напевно, програли це протистояння. Останні місяці показують, що мовне питання в списку найбільш важливих проблем займає завжди останнє місце, максимум 1 відсоток. З іншого боку, є інерція. Ми, як інтелігенти, і надалі будемо говорити про мову, тому що ми вважаємо, що мова дуже важлива".

"Є один критерій, головний критерій успішності: стабільна країна, яка розвивається економічно. Для мене головна теза і ті пункти, які увійшли до програми президента Порошенка: потрібно припинити будувати Україну, потрібно її модернізувати, вийти на траєкторію стабільного розвитку. Чи важлива тут мова? Я думаю, що ні. Потрібно починати говорити про інші речі. Ми не маємо правильних відповідей, тому що ми ще не почали ставити правильні запитання. Ми залишимося в категоріях XIX століття, якщо вважатимемо, що мова дуже важлива".

"Я бачу у цій моделі дуже велике майбутнє. Ця модель в Україні набирає обертів, і вона ніколи так голосно не звучала, як зараз, Європа рухається зовсім в іншому напрямку – і в цьому іронія. Європа все більше і більше націоналізується, етнонаціоналізується. Тобто раптом чомусь стало важливо, хто правильно розмовляє, хто правильного походження, хто правильної крові – це раптом стало дуже важливо для Європи. Ми маємо сирійських біженців, маємо Орбана, ми маємо Польщу, Німеччину, Брекзит, Америку, що найстрашніше. Я не знаю, яке майбутнє у цієї моделі. Українці останні сто років орієнтувалися на Європу, хотіли бути як Європа. Іронія ситуації полягає в тому, що Україна стає мультикультурною державою. Це хороша модель, яка діє. Дивіться, Гройсман, прем'єр-міністр, – єврей, Аваков, міністр внутрішніх справ, – вірменин. Я слухав виступ головного муфтія України, і він сказав, як сильно змінилося ставлення до мусульман в Україні після Євромайдану, позитивно змінилося. Україна зараз створює дуже хорошу, цікаву модель. Я кажу це не для того, щоб похвалити українців, але я говорю це тому, що дуже переживаю за майбутнє цієї моделі, я вважаю, що, якщо ця модель програє в Україні, вона програє усюди. Я вважаю, що Україна зараз – одна з найбільш важливих територій, де вирішується майбутнє моделей не тільки для самої України, але й для куди більшого простору".

І я теж ввіжаю, що наша модель повинна стати "українською мрією" для будь-кого в світі. Як "американська мрія", що приваблювала й приваблює людей з усіх куточків планети. Не треба боятися того, що українці тікають зараз з країни. Ми збудуємо тут привабливий світ "української мрії", і вони повернуться, але не тільки вони. До нас приїдуть за реалізацією своїх мрій інші люди, які ще навіть не знають про це) Теж з усіх куточків світу, особливо нещасні люди з уламків російської імперії, що все ж піде в небуття. І всі вони будуть сприймати нашу державу, нашу мову, наші закони, наші звичаї, наші цінності. Ми їх будемо інкорпорувати та асимілювати, бо в нас буде потужна сучасна українська держава.

Найсучасніша в Європі та на пострадянському просторі).

А про яку українську державу мрієте ви?

http://www.radiosvoboda.org/a/28070463.html

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація