Відкинемо жарти, усього 2 питання на тлі останніх подій (заяви Кадирова і «луцького терориста»):
1) що тепер заважає «тій стороні» влаштовувати теракти хоч би і щодня?
Потужніші, масовіші, кривавіші, з іншою географією? У президента вистачить часу на кожен теракт записувати відповідний відос? Де проходитиме межа, за яку він не переступить? Реально ж може дійти до сюжету першої серії Чорного дзеркала. В України вистачить ресурсів присікати подібні спроби на корню? В ОПУ, чи звідки там зараз іде керування Вівою на паличці, хоч хтось розуміє, що зараз усе піде трішки складніше, ніж звинуватити трьох патріотів у вбивстві Шеремета та подати до суду на двох дівчат?
2) що заважало у 2014 році записувати миротворчі заклики? Раніше, коли все тільки заварювалося, у Зе був ледь не найбільший репутаційний капітал з усього пост-совка — чому було не записувати відоси до «тієї сторони»? Чому не закликати, щоб вони одумалися та не їхали до нас зі зброєю? Чому не звертатися до донеччан, щоб вони не велися на казна що? Чого він тоді боявся — що заклики підуть у розріз з офіційною пропагандою про бандерівців, від яких ну просто необхідно захистити нещасних російськомовних? У чому були сумніви? Коли і ким заклики зупинити «братовбивчу війну» сприймалися погано? Чи тоді було елементарно pohuy на війну, на мир і на миротворчість? Де хоча б 1-2 відоси із стоянням на колінах, зі сльозами кварталівців у очах, які просять-молять і доводять, щоб жоден танк не перетнув кордонів України?
Ні, нема питань — це просто чудово, що обійшлося без жертв.
Але препаскудно, що вчергове пробито дно. І що дно пробив не Разумков, не Єрмак, не Аваков (хоча йому зараз усі вершки і дістануться), не верещучка яка чи Коля (прости, господи) Тищенко.
ПЕРША ОСОБА ДЕРЖАВИ пробила дно. При чому, історичне, міжнародне дно.
Спустив планку нижче плінтуса. Створив прецедент. Тепер будь-хто і будь-де скаже «президент України Володимир Зеленський — єдиний посадовець такого рівня, хто виконав умову терориста». Так — можна дискутувати про серйозність вимоги, можна дискутувати про серйозність самого «терориста», можна мудрувати, кому ця вся ситуація була вигідна.
Але факту це не змінить.
Президент України Володимир Зеленський — єдиний посадовець такого рівня, хто виконав умову терориста.
Подія не пройде непоміченою. Від Скабєєвої до Авакова, від Хуйла до Трампа — всі обсмоктуватимуть зроблене з вигодою для себе. Всі тикатимуть пальцем. Всі трактуватимуть, всі крутитимуть.
НІХТО не повторить.
І лише дуже нескладні люди радісно підкидають чепчики в повітря, і вже починають «ой, я б пасматрєл, єслі б там билі ваши радниє в том автобусє»...
Ну, якщо ми живемо в країні, де терориста зупиняють не професійні перемовники, які можуть обіцяти будь-які золоті гори і брешуть без меж, не професійні спецслужби, які реагують миттєво, чітко і паралельно за кількома напрямками, маючи декілька варіантів...
Якщо автобус із заручниками звільняє відео президента... Він сам себе ставить у глухий кут. Йому тепер доведеться писати ще не один відос. Хай відосами розміновує мінні поля, розводить війська, лікує поранених, висушує повені, закопує бурштин назад у землю...
...
Усіх вітаю. Ми — в середині Чорного дзеркала.
Black Mirror. Reality show. Season 1: Ukraine
